Вибрані твори. Том II

Руфій (встаючи). Цезарю, коли остров’янин закінчить проповідь — поклич мене. Я хочу піти ще раз поглянути на ту машину, де вода кипить. (Він іде в маяк).

Британій (щиро). О, Цезарю, мій великий владарю, коли б тільки міг переконати тебе, що треба дивитися на життя серйозно, як це роблять люди на моїй батьківщині!

Цезар. Вони справді так роблять, Британію?

Британій. Хіба ти не був там? Хіба ти їх не бачив? Який британець говорить так, як ти у хвилини легковажности? Який британець зневажить відвідування відправ у священнім гаю? Який британець стане носити різнокольорову одежу, як ти, замість простої синьої, яку слід носити всім поважним, шановним людям? У нас все це — питання моралі.

Цезар. Добре, добре, мій друже. Колись я обґрунтуюсь і, можливо, справлю синю тогу. Але поки що я повинен жити далі, якомога краще за моїм римським необміркованим способом. (Аполлодорій проходить повз маяк). Що це?

Британій (хутко обертається і з офіційною погордою гукає до цього незнайомого). Що це? Хто ти? Як ти сюди зайшов?

Аполлодорій. Заспокойся, мій друже, я не збираюся тебе з’їсти Я приїхав із Александрії з коштовним подарунком для Цезаря.

Цезар. Із Александрії!?

Британій (суворо). Це є Цезар, добродію.

Руфій (з’являючись у дверях маяка). Що ще трапилось?

Аполлодорій. Привіт тобі, великий Цезарю! Я — Аполлодорій-сицилієць, артист.

Британій. Артист! Чому вони пропустили цього волоцюгу?

Цезар. Тихше, чоловіче. Аполлодорій — славетний патриціанський аматор.

Британій (розгублено). Прошу цього пана пробачити мені. (До Цезаря). Я зрозумів, ніби він сказав, що він професіонал. (Трохи зніяковілий, він дозволяє Аполлодорієві наблизитися до Цезаря і поступається йому своїм місцем. Руфій, оглянувши Аполлодорія з голови до ніг з підкресленою зневагою, відходить на другий бік майданчика).

Цезар. Милости просимо, Аполлодорію. Яка у тебе справа?

Аполлодорій. По-перше, передати тобі подарунок від цариці цариць.

Цезар. Хто це така?

Аполлодорій. Клеопатра єгипетська.

Цезар (говорить, бажаючи прихилити його до себе, зі своєю найпривабнішою манерою). Аполлодорію, тепер не час гратися в подарунки. Прошу тебе, вернися до своєї цариці і скажи їй, що коли все буде гаразд, то я повернуся до палацу сьогодні ввечері.

Аполлодорій (до Цезаря). Я не можу вернутися. Коли я під’їздив до маяка, якийсь дурень кинув у море великий шкіряний мішок. Він розбив носа моєму човнові; я ледве встиг дістатися до берега зі своїм вантажем, як бідна шкаралупка затонула.

Цезар. Дуже шкодую, Аполлодорію. Дурневі буде догана. Ну, добре, добре; що ти привіз мені? Цариця образиться, коли я не гляну на її подарунок.

Руфій. Хіба ти можеш гаяти час на таку дурницю? Цариця — лише дитя.

Цезар. От через це саме ми й не повинні розчаровувати її. Який подарунок, Аполлодорію?

Аполлодорій (до Цезаря). Це перський килимкраса! А в ньому — так мені було сказано — голубині яйця й кришталеві келехи й крихкі коштовні речі. Я не зважився дозволити нести його з дамби цими вузенькими висячими сходами.

Руфій. Тоді підніми його журавлем, підоймою. Яйця ми відішлемо кухареві, із келехів питимемо наше вино, а килим буде постіллю для Цезаря.

Аполлодорій. Підойма! Цезарю, я заприсягся оберігати цей килим, як оберігаю власне життя.

Цезар (весело). Тоді нехай і тебе піднімуть одночасно, а якщо ланцюг обірветься — ти й голубині яйця загинете разом. (Він підходить до ланцюга і з цікавістю його розглядає).

Аполлодорій (до Британія). Цезар говорить серйозно?

Британій. Його манера говорити — легковажна, тому що він італієць; але він робить те, що каже.

Аполлодорій. Серйозно чи ні, але він говорив добре. Дайте мені кілька солдатів, щоб привести в рух цю підойму.

Британій. Залиш підойму мені. Іди й дожидай спуску ланцюга.

Аполлодорій. Добре. Ти хутко побачиш мене там. (Повертається до всіх їх спиною й показує красномовним жестом до неба над парапетом). Я піднімуся з моїм скарбом, як сонце.