Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

Обробляючи традиційні у народній демонології мотиви (оповідання з роману «Дім на горі» — «Відьма», «Чорна кума», «Свічення», «Перевізник», «Панна сотниківна» та ін.), В. Шевчук актуалізує моделі міфологічних і казкових сюжетів, що дають змогу виявити приховані бажання чоловічого суб’єкта. Він працює над своєю улюбленою психологічною темою роздвоєння національної душі, що відповідає роздвоєній позиції між язичництвом і монотеїзмом. У романі «Дім на горі» дуже ефектно виписані психічні стани, які переживає вкрай розпалена пристрастю душа, звільняючись від пригнічених емоцій і сексуальних бажань. Арістотель вважав, що хаос і шаленство містерій зрештою приводило суспільство і людину до встановлення порядку. Шаленство сексуальної свободи, проявлене як ерогенна історія роману Шевчука, так само приводить до впорядкованої структури, яка тут виразно матріархальна. М. Павлишин справедливо зауважує, що на прикладі роману «Дім на горі», виходячи з основної фабули про еротичні спокуси жінок, можна здійснити цікаве психоаналітичне прочитання: подати у Шевчуковому творі «розгляд різних можливих сублімацій сексуального», тобто «прочитати роман по-фройдівськи»[1192].

У романі «Дім на горі» реалістичні елементи дають змогу впізнати обриси української реальності, що постає через автобіографічну історію роду чотирьох поколінь з 1911 р. по 1963 р. Психологічна реальність В. Шевчука надзвичайно пристрасна, що відсилає до барокової естетики, а тому виразно живописна й контрастна. Синтезуюча художність «Дому на горі» цілеспрямовано працює на розбудову літературного міфу, закоріненого у феноменологію статі. Центральним міфологічним образом роману є матріархальний світ, що символізується жіночим домом на горі — «гордим й самотнім, наче фортеця, обійстям». На сторожі жіночого царства стоїть найстаріша жінка дому, «ветха», горда бабця. Її королівська постать зберігає значущу і непроминальну семантику: ніби цій жінці «не 67 років, а принаймні 500». Сакральним заповітом дому на горі є збереження його сутності: матріархальної структури. Тому мудра й досвідчена бабця навчає наймолодшу остерігатися чоловіків-ворогів. Основне призначення жінки дому — продовжити і увіковічнити жіноче царство. Цьому сприяє відповідний вибір фемінного чоловіка супроти маскулінного агресора. Дотримуючись правила вибору, молода красуня підтверджує закон жіночого дому, народжуючи дівчинку у шлюбі, завдяки чому найстарша жителька спокійно залишає світ, знаючи що її дім, переданий у спадок, стоятиме й надалі. Отже, чоловіки у романі є втіленням двох сил: агресивно-сексуальної (імперської) та еротичної (національної миролюбної). Сексуальні агресори загарбують несвідомих жінок, пробуджуючи в їх тілах нестримний сексуальний потяг, а зрештою — кидають напризволяще із хлопчиками-байстрючками, що відсилає до типового сюжету про українську покритку. Недаремно в романі з’являється згадка про «Повію» Панаса Мирного. Відповідно у Шевчуковому міфі формуються два сюжети: історія, в якій діють чоловіки-агресори, та історія, в якій активними суб’єктами дії є жінки. Отже, дім є місцем, де відбувається боротьба між матріархальним і демонічним патріархальним світом. Щоразу, коли дозріває у своїй красі молода господиня, грандіозне відчуття небезпеки наповнює все обійстя, психічно поєднує душу старої хранительки роду з необачною душею молодої красуні, в якій має зафіксуватися Над-Я, що структурується як феміністичне: оскільки йдеться про авторитарний материнський закон, що пригнічує інтроекцію батьківського об’єкта. Історія пришестя сексуального агресора сповнена сюрреалістичної містики. Чоловік-агресор символізує чоловіка-диявола: великий сірий птах-людина з’являється із солом’яним капелюхом на голові, у лакованих туфлях, з яких витикаються гострі кігті, з носом — грубо загнутим дзьобом. Диявол є вісником і еросу, і смерті, адже його прихід — смертельна помста старомодній хранительці морального закону: спокушаючи несвідому себе жінку, пришелець прагне завоювати дім на горі, стати його містичним господарем. Сексуальне бажання в романі пов’язується з винятково демонічним, агресивним смислом. Тому страшна ніч на горі, коли прилітає чоловіко-птах, постає образним апокаліпсисом для «жіночої» гори: «Вночі до обійстя прилетів великий сірий птах. Черкнувся підошвами лискучих туфель стежки і звільна пішов по ній до самітнього будинку на горі… Птах ішов по стежці й помалу втрачав пташину подобу: пір’я на його голові стало кучугурою кучерявого волосся, крила — руками, і поклався йому на плечі той-таки неодмінно сірий костюм…»[1193]. Появі спокусника передує статеве дозрівання дівчини, коли перші спалахи сексуального інстинкту вступають у конфлікт з витвореною віками етичною забороною.