Грушевський, Скоропадський, Петлюра

Від попереднього кабінету в цьому залишилися також семеро: Бутенко, В’язлов, Гербель, Дорошенко, Лизогуб, Любинський, Ржепецький. Решта членів уряду — новачки: Леонтович, Меринг, Лотоцький, Рейнбот, Рогоза, Славинський, Стебницький. Спробуємо розібратися: чому гетьман зупинив свій вибір саме на них?

В’язлов Андрій Григорович. Народився 1862 р. на Волині в селянській родині. Випускник юридичного факультету Імператорського Київського університету Св. Володимира (за іншими даними — Варшавського). Мировий суддя в Звенигородському повіті Київської губернії. Член Товариства українських поступовців, конституційно-демократичної партії (з 1905 р.), Української партії соціалістів-федералістів. Депутат І Державної думи, член Української парламентської фракції. Відбув ув’язнення за політичну діяльність. По поверненні до Києва співробітничав із «Просвітою» та Товариством українських поступовців. У 1914—1917 рр. працював у Союзі міст Південно-Західного фронту. В 1917 р. — урядовий комісар Волині, 2 квітня обраний генеральним суддею УНР. За часів УД — начальник Головного управління з нагляду за місцями ув’язнення Міністерства юстиції, сенатор Адміністративного суду Державного сенату, міністр юстиції. У 1919 р. — голова Українського Червоного Хреста. Помер 16 жовтня 1919 р. у Кам’янці-Подільському від тифу. Масон[222].

Гербель Сергій Миколайович. Народився у 1856 р. в сім’ї купця Санкт-Петербурзької губернії. Після закінчення Кременчуцького реального училища в 1877 р. поступив на військову службу. З 1886 р. — губернський гласний, почесний мировий суддя, член Херсонської училищної ради. У січні 1889 р. — член комітету Херсонського відділення Державного банку з видачі позик землевласникам. У 1900 р. — голова Херсонської губернської земської управи. Від жовтня 1901 р. — статський радник. У 1902 р. — харківський віце-губернатор. У 1903—1904 рр. — харківський губернатор. 1904—1912 рр. — начальник управління в справах місцевого господарства Міністерства внутрішніх справ, член Державної ради. Під час Першої світової війни — головноуповноважений з постачання продовольства російської армії. Від 29 травня 1918 р. — представник голови Ради Міністрів при Головному штабі австро-угорських військ в Одесі. Від 3 липня — міністр продовольства, брав участь у складанні проекту аграрної реформи. Підписав «Записку дев’яти». Від 14 листопада — голова Ради Міністрів, міністр земельних справ. Після падіння УД ув’язнений в Лук’янівській тюрмі. Звільнений у лютому 1919 р., виїхав до Одеси. З 1919 р. —головноуповноважений у харчових справах у Добровольчій армії. 1919 р. емігрував до Німеччини. Помер 1936 р.