Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Висновок автора
Ідеологія УНС — це саме ті засадничі цілі, які намагався осягнути режим Скоропадського. Це, в свою чергу, означає: станом на серпень 1918 р. УНС — це не опозиційна, а провладна організація. Політична місія — позапарламентська підтримка гетьмана та його уряду. Доказ: 9 листопада УНС зажадав скликання Національного конгресу, аби виробити «новий курс» для УД, і заявив про непотрібність підготовки повстання, оскільки «воно принесе тільки шкоду Україні»[214].
Український Національний союз — Український Національно-Державний союз — продовження
Восьма констатація, сформульована сучасною дослідницею Оленою Бойко, лише підтверджує наш висновок: поза УНС опинилися ліва, пробільшовицька, промосковська фракція УПСР та УДХП. Щодо есерів-ліваків, то тут справа ясна: в червні вони ухвалили «рішення про збройну боротьбу з гетьманським режимом» і тому «засудили платформу УНС як контрреволюційну». УДХП, в свою чергу, хоча до УНС і не увійшли, але не заперечували проти участі в ньому своїх місцевих осередків.
Констатація дев’ята. Вся видима сьогодні діяльність Союзу — це видання двох відозв — щодо інтерв’ю прем’єра Лизогуба німецькій пресі напередодні візиту Скоропадського до Німеччини та відозва «В оборону державних прав української мови». Лише «у другій половині вересня президія союзу утворила комісії внутрішніх справ, військову, закордонну, земельну, фінансову, церковну, правничу для опрацювання відповідних матеріалів та розробки нового законодавства».
Констатація десята. З невідомих причин 18 вересня на чолі Союзу постав Винниченко, який «одразу відсунув легальну політичну діяльність на другий план та розпочав таємно готувати збройне повалення існуючого режиму», і «до певного часу це залишалось таємницею навіть для керівництва УНС в особі його президії. В. Винниченко від імені Національного союзу одночасно вів переговори з гетьманом про формування національно-демократичного кабінету і від самого себе разом із М. Шаповалом вів підготовку й організаційну роботу в напрямі збройного повстання» (виділено нами. — Д. Я.).
Констатація автора
Виявлені та оприлюднені нами 20 років тому спомини Шаповала, що зберігаються в колекції Нью-Йоркської публічної бібліотеки, свідчать цілком ясно: підготовка повстання, ініційована Шаповалом (Винниченка долучено було лише згодом), почалася не раніше кінця жовтня, тобто через півтора місяця після того, як той очолив УНС.
Це, в свою чергу, означає: якщо Винниченко і почав підготовку повстання самостійно, то спиратися в цьому він міг виключно на персон, структури та матеріальну підтримку своїх політичних союзників та «побратимів» — московських більшовиків. Це підтверджує і О. Бойко: «В. Винниченко таємно контактував з керівництвом радянської мирної делегації, яке пропонувало матеріальну допомогу. Проте сторони не домовилися. Переговори з більшовиками, ризиковану і навіть авантюрну справу, Винниченко здійснював поза Національним союзом. Він виступав у ролі змовника, прикриваючись авторитетом Національного союзу...»
Український Національний союз —
Український Національно-Державний союз — продовження
24 жовтня принесло УНСоюзові перший практичний результат: до складу Ради Міністрів увійшли «шість представників УНС (усі — члени УПСФ): міністр юстиції А. Вязлов, міністр ісповідань О. Лотоцький, міністр праці М. Славинський, міністр освіти П. Стебницький, міністр земельних справ В. Леонтович та міністр закордонних справ Д. Дорошенко. Але Український Національний союз в особі його голови В. Винниченка одразу відмежувався від діяльності кабінету, складеного за його участю». Від себе додамо: 5 із 6 нових членів кабінету (виняток — Леонтович) — усі, як один, — «вільні муляри».