Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
«Країни Антанти, зi свого боку, — констатував керівник його зовнішньополітичного відомства, — вже махнули рукою на збольшевичену Росію і перенесли свої погляди на молоду Україну, сподіваючись, що вона, коли не продовжуватиме зачіпної боротьби з центральними державами, то принаймні держатиме фронт і цим в’язатиме значну частину австро-нiмецьких військ»[218].
Реалізуючи цю «неправильну думку», 17 жовтня 9 членів Ради Міністрів, а саме: заступник голови уряду, міністр народної освіти сенатор Микола Василенко, державний контролер Георгій Афанасьєв, міністр фінансів Антон Ржепецький, міністр продовольства Сергій Гербель, торгу і промисловості — Сергій Гутник, юстиції — Олексій Романов (1875—1924 рр., випускник юридичного факультету Петербурзького університету), ісповідань — Василь Зеньківський, праці — Юлій Вагнер, земельних справ — Колокольцев та держсекретар сенатор Завадський, написали голові держави листа, в якому окреслили своє бачення генерального напрямку зовнішньополітичного курсу держави.
Впродовж наступного століття політичні лузери — українські націонал-соціалісти, а також більшовики та сучасні фальсифікатори історії нашого народу безпідставно, але в один голос звинувачували і звинувачують Скоропадського у здачі національних інтересів «клятим москалям». Натомість, аргументація гетьманських міністрів сама по собі, без зайвих коментарів, спростовує цей наклеп.
Перше. «Накануне созыва мирной конференции (Паризької мирної конференції. — Д. Я.), исход которой надолго решит судьбу государственных новообразований, возникших на пространстве бывшей Российской империи, для внешней политики Украины ставится большая задача, далеко выходящая за пределы вопросов текущего дня. Во имя своего будущего Украина не может не стремиться к участию в конференции и должна явиться туда с ясно и твердо начертанной программой желательных для нее отношений к другим государствам».
Міркування друге. «Из числа этих государств надлежит выделить в особую группу те, на которые за время войны распалась Россия»...
Третє. «Не единство Украины с Великороссией было ошибкой прошлого, а попытка их унификации. Напротив, все говорит за то, что единение обоих народов, правильно проводимое, составляет необходимое условие для укрепления украинской самобытности».
Четверте. «Те, кто стремится воздвигнуть между Украиной и Великороссией стену вражды или, по крайней мере, безразличия, не ведают, что губят Украину».
П’яте. «...политике на Украине надлежит... видеть свое благополучие в благополучии других русских государств и в частности Великороссии. Ради себя самой Украина не может быть враждебна или хотя бы безразлична к их судьбе, а, напротив, должна быть им благожелательна, должна явиться на конференцию с твердым намерением отстаивать там общие интересы и уже ныне ратовать за помощь всеми доступными средствами в свержении большевистского ярма и за укрепление государственности на всем протяжении бывшей Российской империи».
Шосте. «...В единении со всеми русскими государствами Украина и в отношении к остальным державам будет выступать более самостоятельно и авторитетно, чем обособленная и одинокая».
Сьоме. «Война кончается, нынешние враги переходят к мирному сожительству; было бы непростительной ошибкой не использовать время до конференции и самую конференцию для установления дружественных связей Украины с прочими культурными государствами».