ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Жорстоке поводження з затриманими. Це стосується в’язня в мішку із прикріпленими до пальців електродами, якого змусили повірити, що у разі падіння із ящика його вб’є струмом. Фредерік під’єднав один з дротів до лівої руки в’язня і зробив «трофейне» фото. (Тут також згадується причина, чому цього затриманого з кличкою «Ґілліґем» змушували довго стояти на ящику в незручних позиціях. Це була частина «програми управління сном, коли перед допитом в’язня змушують до важких фізичних вправ і не дають заснути» (обумовлено угодою, стор. 6.) Згадуються й інші зловживання, як-от укладання в’язнів в піраміду, чи затискання в’язня з прізвиськом «гівнюк» (бо він вимазувався калом) між дві медичні ноші (в спробі змусити його припинити дефекацію), зверху яких сів Фредерік і сфотографувався. (Слід зазначити, що медики рекомендували вміщувати психічно нестабільних в’язнів між ноші, аби запобігти їхньою пораненню самих себе. Так що це не була ідея Фредеріка, а швидше слідування медичному протоколу.)
Заподіяння тяжких тілесних ушкоджень. Фредерік раз вдарив в’язня в грудну клітку, «з достатньою силою, щоб викликати у затриманого проблеми з диханням» (обумовлено угодою, стор. 8). (Цей затриманий був одним з учасників бунту в таборі Ґансі, під час якого серйозно поранено жінку-охоронця.)
Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом. Це стосується змушення кількох в’язнів займатися мастурбацією в присутності охорони (чоловіків і жінок) та інших в’язнів, що фіксували на фото. «За цих обставин дії звинуваченого дискредитували збройні сили і суттєво зашкодили дисципліні». Обвинувачення продовжує: «Ці та інші фотографії зроблені обвинуваченим і його спільниками з особистих мотивів. Зображення були збережені на персональних комп'ютерах і не для службових цілей» (обумовленість дійсності, стор. 9).
ПРОЦЕС
Судовий процес над Фредеріком відбувся 20 і 21 жовтня 2004 року в Багдаді, попри прохання захисту перенести засідання в США. Позаяк я відмовився їхати в таке небезпечне місце, я давав свідчення в режимі відеоконференції із військово-морської базі в Неаполі, Італія. Умови були незручними, бо через затримки в передачі даних мої свідчення переривалися і часто зависало відео із зали суду. Ситуацію ускладнювало й те, що я спілкувався з екраном телевізора, а не взаємодіяв безпосередньо з суддею. Ускладнювало ситуацію і те, що під час свідчення мені не дозволили використовувати нотатки. Це означало, що я мусив утримувати в пам’яті сотні сторінок із рапортів п’яти різних ретельно вивчених слідств, плюс ввесь масив іншої, зібраної мною інформації про Фредеріка й умови в блоці 1А.
З огляду на те що Фредерік уже визнав себе винним, мої свідчення зосередилися винятково на виокремленні ролі ситуативних і системних чинників, які вплинули на його поведінку, на впливі ненормальних умов на дуже нормального молодого чоловіка. Я також підкреслив результати психологічної діагностики, мого інтерв’ю й інші позитивні оцінки, які він отримував до потрапляння в блок 1А. У такий спосіб я пробував показати, що він не вніс жодних патологій у той поведінковий контекст. Ба більше, я аргументував, що це ситуація спричинила девіантну поведінку, до якої він долучився, за що відчував сором і почуття провини.
Я підкреслюю, що, намагаючись зрозуміти, як на вчинки Фредеріка вплинули ситуація та соціальна динаміка, ми не займаємося «виправдологією», а тільки концептуальним аналізом, який зазвичай не проводять під час винесення вироків. Крім того, як науковець, що має стосунок до тематики, я показав основні аналогії між Стенфордським в’язничним експериментом і середовищем насильства в Абу-Ґрейб. (Повний текст моїх свідчень міститься на сторінках 294-330 зі стенограми процесу сержанта Айвена Чіпа Фредеріка. На жаль, вони не доступні онлайн).
Прокурор, майор Майкл Голлей, заперечив доцільність моїх ситуативних аргументів. Він стверджував, що Фредерік був у стані відрізнити погане від доброго, отримав адекватний завданню вишкіл, і по суті зробив раціональний вибір на користь неморальної, шкідливої поведінки, у чому його й звинувачено. Тож прокурор поклав усю провину на особу Фредеріка, який свідомо вчинив зло, і відкинув будь-які ситуативні чи системні впливи. Він також стверджував, що Женевська конвенція ще діяла, тож ці військові повинні були усвідомлювати власні обмеження. Це неправда. Як ми побачимо в наступному розділі, президент Джордж Буш і його радники з правових питань змінили визначення цих затриманих і тортур у низці підзаконних актів, що, фактично призупинили дію Женевської конвенції впродовж цієї «війни з тероризмом».