ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Тож як характер, так і документація порушень служили однозначному соціальному ствердженню вищості кожного охоронця над в’язнями. Тортури і насильство свідчили про владу, демонстрували абсолютний контроль перших над останніми. А фотографії були цьому підтвердженням. Також расизм міг відіграти свою роль і через загальне негативне ставлення до арабів як зовсім «інших», і через ворожість унаслідок 11 вересня 2001 року.
Більш безпосереднім мотивом для багатьох було бажання відплатити за колег, убитих або серйозно поранених іракськими повстанцями. Цілком очевидно, що саме помста привела до знущань над ув’язненими, які бунтували, або яких підозрювали у зґвалтуванні хлопця. Наприклад, сімох в’язнів, що їх уклали у піраміду, перевели у блок 1А після заворушень в таборі Ґансі, коли поранили жінку-охоронця. Приниження і побої були «уроком» щодо наслідків бунту. Єдиного в’язня, на якого Чіп Фредерік підняв руку, сильно вдаривши в груди, підозрювали в тому, що той поранив жінку каменем. Змушування в’язнів до мастурбації чи імітації орального сексу перед жінками-охоронцями і фіксування цього приниження було чимось більшим, ніж просто тактикою залякування. Це був спосіб відплати в’язням, які, на думку охорони, перейшли межу дозволеного.
Деіндивідуалізація і ефект Марді Ґра
Проте, як зрозуміти Ліннді Інґленд, для якої все це було просто «веселою забавкою»? Думаю, тут задіяна деіндивідуалізація. Знеособлення людини і місця, які ми вже зазначали вище, можуть створити змінений стан свідомості, який у поєднанні з розмитою відповідальністю призводить до деіндивідуалізації. Крім того, учасники настільки заглибилися у свої вимогливі завдання, що втратили можливість раціонального планування чи роздумів про наслідки. Минуле і майбутнє поступилися негайному теперішньому, гедоністичній часовій перспективі. Це стан розуму, де емоції керують здоровим глуздом і послаблюють стримування пристрастей.
Це і є «ефект Марді Ґра», життя моментом, за маскою, що приховує ідентичність і дає волю розпусним, насильницьким і егоїстичним імпульсам, зазвичай стримуваним. Тепер поведінка вибухає, відповідаючи ситуативним вимогам, а не внаслідок змови чи зловмисної передбачливості. Ми бачили, що сталося, коли цей феномен «Володаря мух» проник в мою лабораторію, в якій деіндивідуалізовані жінки дедалі сильніше били струмом невинних жертв. Також його відтворили деякі охоронці Стенфордського в’язничного експерименту. У ситуації Абу-Ґрейб стандартні суспільні обмеження агресії й антисоціальної поведінки розмилися, і люди відчули розширення меж дозволеної поведінкової свободи.
Ані я, ані військове командування не заохочували своїх охоронців діяти садистично, чи чинити сексуальне насильство над ув’язненими. Проте в обох випадках переважала загальна норма вседозволеності. Охоронці не несли особистої відповідальності, ніхто особливо за ними не наглядав. У такому контексті традиційні моральні судження звужуються, теперішні дії стають важливішими від давно вивчених уроків, а діонісійські імпульси пригнічують аполонівську раціональність. Відключення моральності змінює психічний та емоційний пейзаж тих, хто потрапив у ці тенета.
Схожі зловживання з боку британськихвійськових й елітних підрозділів армії США
Якщо ці соціально-психологічні принципи були, як я стверджую, не особистісними, а ситуативними, нам потрібно знайти приклади схожого жорстокого поводження, здійсненого зовсім іншими військовими в схожих умовах у тій самій зоні бойових дій. Дійсно, є принаймні два перевірені приклади такої поведінки — обидва з них американська преса ледь помітила.
Британські солдати, дислоковані у Басрійській в’язниці в Іраку, також застосовували сексуальне насильство щодо затриманих, яких повністю оголювали і змушували симулювати содомію. Їхні фотографії шокували британську громадськість, яка не могла повірити, що молоді британці коли-небудь могли робити такі жахливі вчинки, а потім ще й фіксувати їх. Той факт, що одного із насильників нагородили званням героя в попередніх боях, ще більше обурив очікування британців. Справа виявилася ще гіршою, коли на BBC News 29 червня 2004 року повідомили: «Британські військові обмінювалися фотографіями насильства». Підзаголовок додавав: «Солдати обмінювалися сотнями фотографій, на яких зображено звірства проти іракських полонених». Кілька військових, що служили в елітному королівському Ланкаширському полку передали деякі зі світлин Daily Mirror. На одній із них зображено в’язня із мішком на голові, якого вдаряють прикладом, на якого мочаться і якому до голови прикладають дуло. Солдати стверджували, що мали значно більше подібних фотографій, отриманих завдяки «культурі товарообігу фотографій». Проте військове командування знищило їх усі, перевіряючи багаж під час перевірці багажу під час повернення з Іраку.