ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Проводячи аналіз сили впливу візуальних образів у сучасному суспільстві, письменниця Сьюзен Зонтаґ писала:
Тривалий час, щонайменше шість десятиліть, фотографії лежать в основі спогадів і суджень про важливі конфлікти.
Нині західна пам’ять переважно візуальна. Фотографії мають непереборну силу визначати, що саме з події ми пригадаємо. Цілком реально, що минулорічну превентивну війну США в Іраку люди з усього світу асоціюватимуть винятково із фотографіями тортур іракських ув’язнених американськими військовими в найсумнозвіснішій в’язниці Хусейна — Абу-Ґрейб[408].
Зонтаґ продовжує, виокремлюючи зміст цих фото, що свідчить про найгірші ексцеси сучасної культури приниження, яка культивується серед усіх громадян під впливом телешоу на кшталт Джеррі Спрінґера, де учасники змагаються в публічному самоприниженні. Вона звинувачує американську культуру в захопленні необмеженою владою і домінуванням. Далі Зонтаґ ілюструє її безсоромність, посилаючись на назву «Шок і трепет», яку Пентагон дав нападові на Багдад у березні 2003 року. (Потім деякі критики запропонували альтернативу — «Ганьба і трагедія» як опис того, що відтоді військові й безвідповідальні корпорації зробили в Іраку.)
Цифрові фотографії з Абу-Ґрейб мають особливий вплив на думку людей у всьому світі. Ніколи раніше ми не бачили таких візуальних доказів сексуального насильства і тортур з боку тюремних охоронців, чоловіків і жінок, що, безсумнівно, насолоджуються мерзенними вчинками, та ще й мають нахабство позувати й увіковічнювати їх. Як вони могли таке робити? Чому вони підписали це насильство від власного імені? Давайте розглянемо деякі можливі пояснення.
ЦИФРОВА ВЛАДА
Найпростіша відповідь — нові цифрові технології перетворюють кожного на миттєвого фотографа. Немає потреби чекати на проявлення плівки, результат отримуємо одразу. Зникає певна цензура сервісу фотопослуг, ба більше — одразу можна поділитися світлинами онлайн. Позаяк камери мають зручний малий розмір і відносно недорогі, вони настільки всюдисущі, що кожен з легкістю може зробити сотні знімків за раз. Так само блоги чи особисті онлайн-трансляції дають змогу пересічним людям пережити мить плинної слави за умови, що вони опублікують неймовірні матеріали, які розлетяться по всьому світу.
Візьміть під увагу, скажімо, аматорський порносайт, який закликав відвідувачів-чоловіків публікувати у вільному доступі фотографії своїх голих дружин і дівчат в обмін на безкоштовний доступ до порнографічних відео[409]. Військові отримали пропозицію такого самого безкоштовного доступу до порно в обмін на фотографії із зони бойових дій, і багато хто скористався з цього. Деякі з цих фото зображували мертвих або частини трупів. Наприклад, група усміхнених військових на фоні палаючих решток іракця, з підписом «Гори, малий, гори»[410].
ТРОФЕЙНІ ФОТОГРАФІЇ З ІНШИХ ЕПОХ
Такі образи нагадують про «трофейні фотографії» темношкірих чоловіків і жінок, лінчованих або спалених живцем у США між 1880-1930 роками, на яких до фото позують, як злочинці, так і просто перехожі. Ми бачили в попередньому розділі, що такі зображення символізують найгіршу форму дегуманізації. Крім самих тортур і вбивств темношкірих через надумані «злочини» проти білих, їх ще й оформили як листівки, які можна було купити і відправити поштою близьким. На деяких було зображено усміхнених малих дітей, які разом із батьками спостерігають за муками темношкірих чоловіків і жінок, що помирали насильницькою смертю. Документальний каталог багатьох з цих листівок можна знайти в нещодавно виданій книжці «Немає нічого святого»[411].
Інші подібні трофейні фотографії робили німецькі солдати під час Другої світової війни, на них зафіксовано їхні власні знущання над польськими євреями чи громадянами СРСР. Ми зазначали у попередньому розділі, що навіть «пересічні люди», літні резервісти німецької поліції, які спершу не погоджувалися розстрілювати єврейські сім’ї, з часом почали фіксувати свої екзекуції[412]. Існують й інші збірки таких фото із жертвами і катами, як це можна побачити в «Фотографуючи Голокост» Яніни Штрук[413]. Геноцид вірмен турками також зафіксовано на фото, які можна побачити на спеціальній сторінці в інтернеті[414].
Ще один жанр трофейних фото, поширений у часи, коли боротьба за права тварин ще не стала популярною, — на них мисливця чи рибалку зображено із величезною рибою, тигром чи ведмедем. Я пригадую таку світлину Ернеста Хемінґуея. Проте класичним зображенням такого роду можна вважати фотографію американського президента Тедді Рузвельта, що гордо стоїть біля гігантського, щойно застреленого носорога. На іншій колишній президент із сином Кермітом сидять на буйволі, недбало схрестивши ноги, із великою рушницею в руках[415]. Такі трофейні фотографії були публічною заявою про силу людини, яка перемогла диких бестій завдяки майстерності, мужності і технічним навичкам. Цікаво, що переможці тут зображені досить похмурими, вони рідко усміхаються. Вони перемогли грізного супротивника. У певному сенсі вони позують як молодий Давид щойно із пращі влучив гігантського Голіафа.
408
Sontag, «Regarding the Torture of Others», 23 травня 2004 року.
409
«Now That’s Fucked Up»: http://web.archive.org/web/20050731235116/ http://www.nowthatsfuckedup.com/bbs/index.php (див. особливо: http://web.archive.org/web/20051128100421/http://www.nowthatsfuckedup.com/bbs/ftopic41640.html).
410
«Burn, baby! Burn!»—вірш американького поета Мервіна Екс (Marvin X), написаного невдовзі після масштабних заворушень у Лос-Анджелісі 1965 року, відомих як повстання Уоттс. Фраза згодом набула численних алюзій в американській поп-культурі, зокрема у популярній музиці.—Прим. ред.
411
Allen et al., Without Sanctuary: Lynching Photography in America (див: http://withoutsanctuary.org).
412
Browning, Ordinary Men (1993).
413
Janina Struk, Photographing the Holocaust: Interpretations of the Evidence, New York: Palgrave, 2004.
414
www.armenocide.net
415
Детальнішу інформацію про трофейні фотографії Тедді Рузвельта з сином Кермітом див: “On Safari with Theodore Roosevelt, 1909”, доступно на: www.eyewitnesstohistory.com/tr.htm. Цікаво, що хоча метою експедиції оголосили «збір» різних видів тварин, насправді це було полювання, в якому вбили 512 тварин, серед яких 17 левів, 11 слонів і 20 носорогів. Цікаво, що онук Теодора Рузвельта Керміт-молодший був керівником операції ЦРУ в Ірані під назвою «Аякс», яка увінчалася успішним переворотом і відстороненням від влади (демократично обраного) прем’єр-міністра Мохаммеда Моссадика в 1953 році. Причиною цієї операції стало занепокоєння ЦРУ, що уряд Моссадика зблизиться з комуністами. За словами Стівена Кінзера, журналіста-«ветерана» New York Times, ця операція стала зразком для наступної половини століття, коли США і ЦРУ успішно вчинили або підтримали державні перевороти в Гватемалі (1954), потім в Кубі, Чилі, Конго, В’єтнамі, і (що має безпосереднє відношення до нашої історії) в Іраку. Кінзер також зазначає, що часто ці країни після перевороту переживали нестабільність, цивільні конфлікти і безліч насильства. Наслідки цих операцій відчутні й сьогодні. Спричинені цим величезна вбогість і страждання переповнили ворожістю до США цілі регіони світу. Також США хотіли вчинити ще один переворот в Ірані, а можливо навіть планувало розпочати війну. Сеймур Герш, знаний вже нам журналіст із The New Yorker, який розслідував злочини в Сонгмі й Абу-Ґрейб, висвітлив таку інформацію: http://web.archive.org/web/20050203211406/http://www.newyorker.com/fact/content/?050124fa_fact; S. Kinzer, All the Shah’s Men: An American Coup and the Roots of Middle East Terror, Hoboken. NJ: Wiley, 2003; S. Kinzer, Overthrow: America’s Century of Regime Change from Hawaii to Iraq, New York: Times Books, 2006.