Ходіння по муках
- Автор: Толстой Олексій Миколайович
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Ходіння по муках». Краткое содержание книги:
— Ленін — агент німецького генерального штабу, — просвистав чоловік із шпилькою. Потім він витратив з півгодини на те, щоб розтлумачити Даші про пекельний план німців: вони посилають найнятих за величезні гроші більшовиків у запломбованому вагоні, більшовики руйнують армію, дурять робітників, знищують вітчизняну промисловість і сільське господарство… Через якийсь місяць німці візьмуть Росію голими руками.
— Зараз більшовики роздувають громадянську війну, кричать про хлібну блокаду і разом з тим розстрілюють мішечників — наших рятівників… Вони свідомо організовують голод… Ви бачили, як сьогодні кілька тисяч дурнів дивилися в рот Леніну… Хочеться кусати собі руки від болю. Він о'бдурює маси, мільйони, весь народ… В одному плані, фізичному, він — «великий провокатор»… В другому… — він хитнувся до Дашиного вуха і шепнув одним подихом, — антихрист! Пам’ятаєте пророкування? Строки здійснюються. Північ іде війною на південь. З’являються залізні вершники смерті, — це танки… В джерела вод падає зірка Полинь, — це п’ятикутна зірка більшовиків… І він говорить народові, як Христос, тільки все навпаки, перекручено… Сьогодні він і вас намагався спокусити, але ми вас не віддамо… Я переведу вас на іншу роботу.
Нез’ясованим залишилося третє питання. (Даша знову повернулась додому, лягла на ліжко, прикривши ліктем очі). Їй раптом остогидло думати… «Та що мені, справді, — сто років? Бридка я, як смертний гріх? Візьму і дам собі волю… Хочеш іти в «Метрополь» — іди… Для кого ховати все це, що не хоче бути захованим, душити в грудях крик щастя? Для кого з такою мукою стискати коліна? Для чиїх пестощів? Дурна, дурна, страхополох…
Та розпростайся ж, кинься… Все одно — к чорту любов, к чорту себе…»
Вона вже знала, що піде в «Метрополь». І якщо роздумувала, то тільки тому, що не настав ще час іти, — були сутінки — найотрутніший час для роздуму. В будинку повільно, як на башті, годинник продзвонив дев’ять. Даша рвучко зіскочила з ліжка… «Ганебно так хвилюватися, не хочу!..»
Вона поспішно роздяглася і в самій сорочці побігла в ванну, де були скидані дрова, сундуки, манаття. Стала під душ. Крижаний дощ упав на спину, Даша майже задихнулась. Мокра повернулась у кімнату, стягла з ліжка простиню, витерлась, цокочучи зубами.
І навіть і в цю хвилину не прийшло рішення: вона дивилась то на старе платтячко, скинене прямо на підлогу, то на вечірнє, перекинуте через спинку крісла. І знову зрозуміла, що це — полохливість, тільки відстрочка. Тоді вона почала одягатися. Дзеркала не було, і слава богу! Накинула соболевий палантин і, як злодійка, вийшла на вулицю. Були вже глибокі сутінки. Вона йшла бульварами. Мужчини здивовано проводжали її очима, навздогін летіли зауваження, не дуже заспокійливі. З-під дерева метнулися двоє в солдатських шинелях, гукнули: «Паразит, зажди, куди біжиш?»
На Нікітському майдані Даша спинилася, — ледве дихала, кололо в серці. Безупинно дзвонячи, проходив освітлений трамвай з причепом. На приступках висіли люди. Один, ухопившись правою рукою за мідну штангу, а в другій тримаючи плоский крокодиловий чемоданчик, пролетів мимо й обернув до Даші брите сильне обличчя. Це був Мамонт. Даша ойкнула і побігла за трамваєм. Він побачив її, чемоданчик у його руці судорожно підлетів. Він одірвав від поручня другу руку, зіскочив на всьому ходу, похитнувся навзнак, марно хапаючись за повітря, задер одну величезну підошву, і зараз же його тулуб зник під трамвайним причепом, чемоданчик упав до ніг Даші. Вона бачила, як піднялись судорогою його коліна, почувся хрускіт кісток, чоботи забили по брукові. Завищали гальма, з трамвая посипались люди.
Графітове світло попливло в очах, м’яким, як запона, здавався брук, — знепритомнівши, Даша упала руками і щокою на крокодиловий чемоданчик.
IX
Перехід у наступ Добровольчої армії, так званий «другий кубанський похід», почався з операції проти станції Торгової. Оволодіти цим залізничним вузлом було надзвичайно важливо, — з його здобуттям весь Північний Кавказ відрізувався від Росії. Десятого червня армія на дев’ять тисяч штиків і шабель під загальним командуванням Денікіна кинулась чотирма колонами на оточення Торгової.
Денікін перебував при колоні Дроздовського. Напруження було величезне. Всі розуміли, що результат першого бою вирішує долю армії. Під артилерійським обстрілом противника, захищені вогнем єдиної своєї гармати, що стріляла на картеч, дроздовці кинулись вплав через річку Єгорлик. У передньому цепу борсався в воді, як барило, захлинаючись і лаючись, командир полку, штабс-капітан Туркул. Червоні відчайдушно захищались, але невміло, дозволили досвідченому противникові оточити себе. Застави були збиті — з півдня колоною Боровського, зі сходу — кіннотою Ерделі. Перемішані частини червоних і величезні обози, залишивши Торгову, почали відступати на північ. Але тут з боку Шабліївки їм перегородила шлях колона Маркова. Перемога добровольців була цілковита. Козачі сотні Ерделі гасали по степу, рубаючи втікаючих, беручи полонених і вози з добром.