Ходіння по муках

— Ніхто про це не говорить… Якщо ви думаєте, то — не кричіть вголос… Ви взяті нами в організацію… Хіба ви не зрозуміли, про що говорив Савінков?

— Він зі мною не говорив… (Молодий чоловік усміхнувся), Ага, значить, той, з хустинкою, і був…

— Тихше… З вами говорив Борис Вікторович… До вас виявлено страшенне довір’я… Нам потрібні свіжі люди. Були великі арешти. Вам відомо, звичайно: план мобілізації в Казані провалений. Робота центру переноситься в інше місце… Але тут ми залишаємо організацію… Ваше завдання — стежити за виступами Леніна, відвідувати мітинги, бувати на заводах… Працюватимете ви не самі… Вас будуть сповіщати про його поїздки з Кремля і можливі виступи… Якщо зав’яжете знайомства з комуністами, просіться в партію — це буде найкраще. Стежте за газетами і читайте літературу. Дальші інструкції одержите завтра вранці, на цьому ж місці…

Потім він дав їй адресу явки, пароль і передав ключ від кімнати. Він пішов у напрямку Арбатських воріт. Даша вийняла з сумки фотографію і довго розглядала її. Коли замість цього обличчя всрна почала бачити інше, що випливало з-за малинових портьєр минулої ночі, — вона швидко закрила сумочку і теж пішла, нахмурена, із стуленими губами. Маленький хлопчик на кривих ніжках задріботів був за нею, але ляпнувся на пісок кволим тільцем і гірко заплакав.

Дашина кімната була на Сівцевому Вражку, в старенькому особнячку у дворі. Видно, будинок був покинутий. Даша ледве достукалась з чорного ходу: її зустріла брудна низенька бабуся з вивернутими повіками, на вигляд — нянька, що прижилася при домі. Вона довго нічого не розуміла. Впустивши, нарешті, і провівши Дашу до її кімнати, почала незрозуміло розповідати:

— Розлетілись ясні соколи — і Юрій Юрійович, і Михайло Юрійович, і Василь Юрійович, а Василькові на провідному тижні тільки шістнадцятий рік пішов… Вже почала їх за упокій душі поминати…

Даша відмовилась від чаю, роздяглася, лягла під ватяну ковдру і в темряві заплакала гіркими слізьми, затуляючи рота подушкою.

Вранці біля пам’ятника Гоголю вона одержала інструкції і наказ — завтра вранці бути на заводі. Думала повернутися додому, але передумала — пішла в кафе «Бом». Там затоптався коло неї Жиров, питаючи, куди вона зникла, чому пішла без речей. «Жду від Мамонта телефонограми, що йому відповісти про вас?» Даша відвернулась, щоб він не побачив, як у неї запалали щоки… Сама, почуваючи, що бреше, подумала: «Кінець кінцем —: інструкція така, що треба продовжувати з ними знайомство…»

— За речами зайду, — сказала вона сердито, — а там побачимо.

З пакунком, де лежали дорогоцінний палантин, білизна і вчорашнє плаття, вона повернулася додому. Коли розгорнула речі, кинула на ліжко, глянула, — її охопив такий дрож, зуб на зуб не потрапляв, плечі знову відчули вагу його руки і зуби — холод його зубів… Даша сіла перед ліжком і сховала обличчя в запашне хутро.