Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
Та повертаймось до царсько–буржуазного нищення України, яке в порівнянні до московського демократичного, направду, виглядає на дитячо невинне, бо московські монархісти і буржуї за 200 років винищили в тисячі разів менше українців та всього українського, ніж московська демократія за 20 років.
Знищивши українське шкільництво та літературу, обернувши українських селян на темних кріпаків, москвини поставили перед всіма українцями проблему: або знизитись усім культурно (й економічно) до рівня темних кріпаків, або посилати своїх дітей до московських шкіл, які виховували московських яничарів. Був ще третій вихід — посилати дітей до закордонних шкіл, але москвини відразу ж по полтавській нашій катастрофі почали планово і прискореним темпом нищити добробут української середньої класи — заможного козацтва та міщанства.
Так, наприклад, Єкатєріна II одним розчерком пера в 1776 році відібрала землю від 25000 заможних козаків, що селилися були на території Січової Республіки, і передала ту землю москвинам. Тоді одержали землі, напр., кн. Вязємскій 52000 десятин, кн. Ґ. Патьомкін 42000 дес., ґраф І. Скавронскій 69000 дес., московські полковники по 10000 дес., старшини по 3000–5000 дес. кожний. Пізніше роздано москвинам ще більше. Так, напр., лише в Єкатєрінославщині кн. Вязємскій мав 200000 дес. Ґ. Патьомкін 150000 дес. Тоді роздано української землі 8 московським генералам по 6000–12000 дес., 28 «штаб–офіцерам» по 3000–6000 дес., 18 «обер–офіцерам» по 2000–4000 дес. кожному. Це лише за один рік. Пізніше ще сотки і тисячі москвинів одержували землю. Крім того, тоді ж роздано москвинам між Бугом і Дністром 882000 дес. Понад 4500000 десятин української землі роздав московський уряд своїм москвинам протягом лише 10 років («Кієвская старіна», ч. 4, 1885). А та земля не була порожня, не була «диким полем», але була заселена. Москвини ж мали закон, за яким разом з землею даруються також і люди, що на тій землі живуть, с. т. обернули населення тих 4 і пів мільйона десятин на своїх кріпаків. Так що «в 1752 р. козацьких господарств залишилося лише 2959 (В. Мякотін. «Очєркі сациальной історіі Украіни»). Отже, бачимо, що «знищити куркулів як клас» не Лєнін 1–й видумав і нищив, але ще Єкатєріна II 140 років тому.
Ясна річ, такий цинічний грабунок нашої прапрадідівської землі тисячократно посилив уже існуючу в українцях ненависть до москвинів. Ті кількадесят тисяч зненавиджених московських зайд у морі українського тубільного населення раніш чи пізніш мали втратити і даровану землю і свої голови. Це добре розумів московський уряд і тому почав енергійно заселювати наш степ москвинами, німцями, сербами, не жалуючи на те коштів. Так, напр., у 1753 році уряд привіз з Московщини 40000 москвинів і оселив їх над Дністром. В 1781 році привіз ще 50000. Потім привозив ще й ще. В 1754 році привіз кількадесят тисяч сербів і роздав їм 1421000 десятин української землі. В 1789 році привіз кількадесят тисяч німців і дав по 65 десятин на кожну німецьку душу (с. т. жінкам і дітям також). У XIX ст. тих німців на українській землі було вже понад сто тисяч.
Оселити тих зайдів коштувало московський уряд 5000 рублів на кожну родину (див. Звіт «Пєрєсєлєнчєскай камісії» з 1870 p.). І в цей самий час московський уряд забороняв українцям з центральної — перелюдненої України переселюватися на південь, а щоб їх туди не допустити, поставив «заградітєльниє атряди», які ловили наших переселенців і завертали назад. Чужинців (с. т. і москвинів), що оселювалися в нашому степу, московський уряд звільняв від податків на кілька років, аж поки вони не загосподаряться. Крім того, давав їм грошові допомоги чи дешевий кредит. Українські ж поселенці, які правдами і неправдами якось оселилися в степу, мусили платити подвійні податки з першого ж року, без огляду чи загосподарився, чи ні. Звичайно, ніяких пільг, ніяких допомог московський уряд українцям не давав. Це робилося так цинічно відкрито, що цю політику помітив навіть сторонній чужинець (див.: J. Engel. «Geschichte der Ukraine»). Цілком природно, українці обурювалися, і збройні сутички із зайдами були тоді звичайним, щоденним явищем. Та на боці зайдів була сила Московської імперії, а на боці українців… спогади про їхню колишню імперію. Ясна річ, вдячні зайди помагали урядові нищити українців. Як бачимо, московський пролетарський уряд точно наслідує своїх царів, привозячи на Україну своїх 40–тисячників, 10–тисячників і под. новітніх зайдів. Вимордувавши голодом в 1933 році нашу Кубань, уряд СССР заселив їх своїми кацапами.
Знищивши наше заможне козацтво, москвини почали завзято нищити наше заможне міщанство, промисловців, торгівців, ремісників; взагалі нищити економічно, культурно і політично наші міста.