Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
Українські вироби мали дуже великий попит в Европі, і тому наші ремісники та торговці добре заробляли; були заможні і культурні. У виробі порцеляни наші майстри мали тисячолітній досвід, бо ж одідичили ту вмілість ще від трипільців. Так само мали тисячолітній досвід і в виробі золотої, срібляної, емальованої поліхромної біжутерії, бо ж одідичили і цю вмілість від своїх предків — сарматів. Українські архітекти, малярі та майстри ще за часів Київської імперії були одні з найліпших в Европі, доказом чого є їхні будови поза Україною і в Україні.
Кількома указами Пьотр І та Єкатєріна II і їх наступники знищили цілком українські цехи, закрили українські фабрики, а майстрів силою вивезли до Московщини і примусили їх там навчати москвинів (саме тоді відкрили в Москві першу в усій Московщині професійну школу). Мистецьку академію в Харкові закрили, а професорів вивезли силою до Петербурзької академії.
Знищили українське селянство, міщанство, заможне козацтво.
Зосталася ще українська шляхта, якій москвини лишили два шляхи до вибору: або піти на службу Московській імперії, або втратити маєтки. А часом і життя.
Поперед ми вже згадували, що по полтавській катастрофі врятував своє життя (і маєтки) лише найгірший елемент нашої шляхти. Всіх тих, яких москвини підозрювали у вільнолюбстві, в українському патріотизмі, в здібності боротися, — москвини нещадно винищили (точнісінько як в СССР). Тому немає нічого дивного, що наша тодішня шляхта вибрала перший шлях — служити москвинам (до речі, на цей самий шлях стала наша еліта і в 1917 році, хоч з інших мотивів). Проте і це їм не помогло. З 200 тисяч нашої шляхти московський уряд визнав шляхтичами (дворянами) лише 750 осіб (за: М. Слабченко). Решту обернув в козаки, а згодом багато тих козаків обернув у кріпаки. Тут треба пригадати, що право володіти землею в Московській імперії мали лише дворяни (згодом духовенство та торгівці і то почасти). Нашим козакам москвини визнали право володіти землею, але селяни не мали цього права аж до 1861 року.
Правда, було чимало і таких українців, які пішли служити москвинам не з користолюбних мотивів, але з ідейних (знову аналогія до 1917 року). Так, напр., почуття християнського обов’язку гнало сотки наших монахів і десятки наших вчених теологів до Московщини навертати диких москвинів на християнство, поширювати його там і закріплювати. Яку величезну християнсько–культурну працю вони зробили в Московщині, видко з того факту, що навіть у XVIII ст. ВСІ єпископські катедри в Московщині були обсаджені виключно українцями, які енергійно закладали там школи, організовували церковне життя. Так, напр., заснували «духовні семінарії» (школи для приготування священиків): єп. Гаврило Бужинський заснував у Рязані (1726 р.), єп. Гедеон Вишневський — у Смоленську (1727), єп. Ґерман Концевич — в Архангельську (1727), єп. Інокентій Кульчицький — в Іркутську (1727), архиєп. Іларіон Богалевський — в Казані (1733), єп. Лаврентій Горка — у Вятці (1733), єп. Г. Концевич був ректором Московської академії в 1728 році, а в 1734 р. ректором був єп. Степан Калиновський. Професорами академії (духовної) були: Веніямин Григорович, С. Гловацький, І. Неронович та інші українці.
Ще інше почуття гнало українців на московську службу. Це — гін до творчости. Як ми сказали, москвини брутальним насильством відібрали українцям можливості творити для України. Справжній, с. т. з ласки Божої, поет, мистець, письменник, науковець, громадський діяч має в собі — Богом йому дане — невгасиме, непереможне хотіння творити. Не творити для таких означає смерть духову. А часом і фізичну. Вони не можуть жити без творчости. Отже, такі українці стали перед вибором: або не творити, с. т. вмерти, або творити для москвинів. Лише такі ґенії, як Т. Шевченко, мали надлюдську силу (караюсь, але не каюсь) ломити московські мури і виходити на українську ниву. Звичайні ж люди творили для москвинів. Дехто з них не витримував цього душевного ґвалтування, заломлювався душевно і кінчав трагічно своє життя. Так загинули в розквіті своїх творчих сил, напр., М. Гоголь (1809–1852), наш музичний ґеній М. Березовський (1745–1777), другий музичний ґеній А. Ведель (1767–1808), славний різьбар К. Климченко (1816–1849) та інші. Більшість же не заломлювалася й осягала високих становищ чи великої слави, як, напр., канцлер імперії князь О. Безбородько, міністр ґраф П. Завадовський, міністр князь В. Кочубей, ґраф О. Розумовський, міністр Д. Трощинський, міністр П. Ягужинський, міністр Терещенко, славний на всю Европу портретист Д. Левицький, не менш славні малярі В. Боровиковський. К. Головачевський, А. Лосенко, І. Рєпин, І. Айвазовський, І. Крамський, різьбарі М. Козловський, І. Мартос, П. Забіло і т. д. Щоб записати лише імена і лише визначніших науковців, державних адміністраторів, суспільних діячів, письменників, малярів, різьбарів, музик, генералів, архітекторів, інженерів, професорів, єпископів українців з походження — творців «рускай» культури і «расійскай» імперії, — треба написати кілька грубих томів. їх імена і діла знайдете в кожній великій енциклопедії. Так москвини осягнули свою мету — запрягли українців до свого воза.