Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
— Четверо людей, — спробував підказати йому командир. Він знову зволожив Гаррі уста й стис рушник пальцями так, що кілька крапель потрапило в рот.
— Людина, — виправив його Гаррі. І замовк.
— Гаразд. Людина, — сказав командир.
— Людина, — сказав Гаррі знову безбарвним голосом, дуже повільно, насилу ворушачи спеченими губами, — за такого життя, як тепер, хоч би як старалася, ні.
Командир подивився На помічника й похитав головою.
— Хто це зробив, Гаррі? — спитав помічник.
Гаррі подивився на ньоґо.
— І не надійся, — сказав він. Командир і помічник схилилися над ним: може, нарешті він щось пояснить. — Це все одно, що розминутися з машиною на гребені гори. На тій дорозі на Кубі. На будь-якій дорозі. Скрізь. Це так само. В житті. В усьому. Спершу, може, виходить, усе добре, все гаразд. Коли щастить. Людина. — Він замовк. Командир глянув на помічника і знову похитав головою. Гаррі Морган дивився на нього безвиразними очима. Командир ще раз зволожив йому уста. На рушнику залишився кривавий слід.
— Людина, — сказав Гаррі Морган, дивлячись тепер на них обох. — Людина сама не може. Людина сама нічого не може. — Він помовчав. — Хоч би як старалась, людина нічого, нічогісінько, ані біса не може сама-одна.
Він заплющив очі. Він витратив багато часу на те, щоб сказати це, і витратив усе життя на те, щоб це зрозуміти.
Він знову розплющив очі.
— Ходімо, — сказав командир помічникові.— Тобі справді нічого не потрібно, Гаррі?
Гаррі Морган подивився на нього, але не відповів. Він сказав їм усе, але вони не почули.
— Ми ще зайдемо, — сказав командир. — Тримайся, старий»
Гаррі Морган провів їх поглядом.
У штурвальній рубці, дивлячись, як насувається темрява й промінь маяка на Сомбреро лягає на хвилі, помічник сказав:
— Аж моторошно слухати, як він марить.
— Шкода його, — сказав командир. — Ну, нічого, вже недалеко. Десь одразу по півночі пришвартуємось. Якщо, звісно, не доведеться стишити хід через буксирування.
— Гадаєте, він виживе?
— Ні,— сказав командир. — А втім, хтозна.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ
Великий натовп зібрався в темній вулиці перед чавунною брамою колишньої бази підводних човнів, що була тепер стоянкою для яхт. Сторож-кубинець мав наказ не пропускати нікого, і люди напирали на браму, вдивляючись між чавунними гратами в темний відгороджений простір, де тільки обриси причалів були освітлені вогнями пришвартованих яхт. Натовп мовчав, як уміє мовчати лише натовп у Кі-Уест. Двоє яхтсменів ліктями й плечима проклали собі дорогу до брами й потіснили сторожа.
— Ви куди? Входити заборонено, — сказав сторож.
— Ще чого. Ми з яхти.
— Усім заборонено, — сказав сторож. — Вертайте.
— Не меліть дурниць, — сказав один із яхтсменів і, відштовхнувши його, рушив дорогою, що вела на пристань.
Натовп залишився, де стояв, так само, як і збентежений і зневажений маленький сторож у форменому кашкеті й з довгими вусами, який засмучено думав про те, що без замка браму однаково не допильнуєш, а двоє яхтсменів бадьоро пройшли дорогою під гору й там, коло причалу берегової охорони, побачили, а потім і проминули групу людей. Не звернувши на них уваги, вони попрямували набережною далі, повз інші причали з пришвартованими яхтами, вийшли на причал номер п'ять і дійшли до освітленого яскравим ліхтарем трапа, що сполучав грубі дошки причалу з тиковою палубою яхти «Нова Екзума II». Коли вони вмостилися у великій каюті в глибоких шкіряних кріслах, що стояли обабіч довгого журнального столика, один із них дзвінком викликав стюарда.
— Віскі з содовою, — сказав він. — А тобі, Генрі?
— Теж, — відповів Генрі Карпентер.
— Чого той йолоп на воротах не пускав нас?
— Не маю уявлення, — сказав Генрі Карпентер.
Стюард у білій курточці приніс дві склянки.
— Постав-но ті пластинки, які я вибрав по обіді,— сказав яхтсмен, якого звали Уоллес Джонстон.
— Даруйте, сер, але я відніс їх на місце, — сказав стюард.
— Хай тобі чорт, — сказав Уоллес Джонстон. — Постав тоді Баха з нового альбому.
— Слухаю, сер, — сказав стюард. Він підійшов до шафки з пластинками, вийняв альбом, перейшов до програвача й поставив «Сарабанду».
— Ти бачив сьогодні Томмі Бредлі? — спитав Генрі Карпентер. — Він був на аеродромі.
— Я його терпіти не можу, — сказав Уоллес. — Як і його хвой-ду-дружину.