Твори в 4-х томах. Том 2

— Скажіть.

— По-моєму, ваші книжки — лайно, — сказав високий І відвернувся.

— Ну, сьогодні, здається, моє свято, — сказав Річард Гордон. — Сьогодні я, здається, іменинник. Що ви будете пити? — і спитав він у рудого ветерана. — В мене ще є два долари.

— Пиво, — сказав рудий. — Слухай, я тебе поважаю. По-моєму, всі твої книжки — перший клас. А цей радикал хиренний нехай котиться к бісовій матері.

— У тебе з собою немає часом якоїсь твоєї книжки? — спитав другий ветеран. — Я б залюбки почитав. Скажи, а тебе в журналах друкують? В «Оповіданнях про Дикий Захід» чи в «Воєнних пригодах»? «Воєнні пригоди» я б, ну, щодня читав.

— Цей довгий, що він за один? — спитав Річард Гордон.

— Кажу ж тобі: хиренний радикал, — сказав другий ветеран. — У таборі їх повно розвелося. Ми б їх повикурювали, але кажу ж тобі: більшість хлопців не пам'ятає.

— Чого не пам’ятає? — спитав рудий.

— Анічого не пам'ятає,— відповів другий.

— От скажи, ти мене бачиш? — спитав рудий.

— Бачу, — сказав Річард Гордон.

— А ти віриш, що дружина в мене — найгарніша жіночка в цілому світі?

— А чого ж.

— Можеш мені повірити, — сказав рудий. — І закохана в мене безтямно. Вона як рабиня. «Дай-но мені,— кажу, — ще чашечку кави». А вона: «Зараз, татусю». І несе каву. І так у всьому. Вона мене просто обожнює. Будь-яка моя примха для неї — закон.

— От тільки де вона? — спитав другий ветеран.

— Отож-бо й воно, — сказав рудий. — Отож-бо й воно, друже. Де вона?

— Він не знає, де вона, — сказав другий ветеран.

— Більше того, — сказав рудий, — я не знаю, де бачив її востаннє.

— Він не знає навіть, у якій країні вона живе.

— Але можеш не сумніватися, брате, — сказав рудий. — Хоч би де вона була, ця дівчинка вірна мені.

— Свята правда, — сказав другий ветеран. — Даю голову на відріз, що це так.

— Іноді,— сказав рудий, — мені здається, що вона — Джін-джер Роджерс і тепер знімається в кіно.

— Цілком може бути, — сказав другий.

— А іноді заплющу очі й бачу, як вона сидить тихесенько вдома й чекає мене.

— Пильнує домашнє вогнище, — сказав другий.

— Атож, — сказав рудий. — Вона в мене — найгарніша жіночка в цілім світі.

— Тільки от що, — сказав другий ветеран. — Моя мати теж гарна жінка.

— Авжеж.

— Вона померла, — сказав другий ветеран. — Не будемо балакати про неї.

— А ти одружений, брате? — спитав рудий у Річарда Гор-дона.

— Одружений, — відповів він.

Вія дивився вбік — там, перед стойкою, за кілька чоловік від себе, він бачив червоне обличчя, блакитні очі й рудуваті, мокрі від пива вуса професора Макуолсі. Професор Макуолсі дивився просто себе, і Річард Гордон бачив, як він допив свій кухоль і, відкопиливши нижню губу, зняв піну з вусів. Річард Гордон помітив, які в нього яскраво-блакитні очі.

Річард Гордон раптом відчув, що йому важко дихати. І він уперше зрозумів, що відчуває чоловік, коли дивиться на іншого чоловіка, заради якого його кидає дружина.