Твори в 4-х томах. Том 2

реп і кістки» [82], і всі провіщають йому блискуче майбутнє, всі люблять його; він усе ще думає про інших більше, ніж про себе, і ніяка інша дівчина, крім чарівної Френсіс, не гідна його руки. Мабуть, Френсіс теж не зовсім гідна його руки, але спливуть роки, перше ніж Френсіс усвідомить це; а як доля буде до неї ласкава, то, може, й не усвідомить ніколи. Як правило, чоловік, що відзначається активністю в «Черепі й кістках», не відзначається нею в ліжку; але для таких чарівних дівчат, як Френсіс, намір важить не менше, ніж його виконання.

Хоч би там як, всі вони сплять спокійно, але звідки ж беруться гроші, які забезпечують їм добробут і які вони з такою користю й приємністю витрачають? Гроші беруться з продажу мільйонів пляшок одного вельми поширеного напою, собівартість якого три центи літр, а продажна ціна — долар за велику пляшку (півлітра), півдолара за середню й двадцять п'ять центів за малу. Але вигідніше купувати велику, і якщо ви заробляєте десять доларів на тиждень, то беруть з вас стільки ж, скільки брали б, якби ви були мільйонером, а продукт і справді гарний. Він робить з вами все те, що обіцяє реклама, і навіть більше.

З усіх кінців світу надходять листи від вдячних споживачів, які відкривають усе нові способи його застосування, а давні клієнти так само віддані йому, як Гарольд Томкінс, наречений, «Черепу й кісткам», або Стенлі Болдуїн — своїм шкільним друзям. Коли гроші заробляють у такий спосіб, самогубств не буває, а тому всі сплять спокійно на яхті «Альзіра III» (капітан Ион Якобсон; команда: чотирнадцять чоловік; пасажири: власник з родиною).

На четвертому причалі стоїть двощоглова яхта завдовжки тридцять чотири фути, на борту якої перебувають двоє з трьохсот двадцяти чотирьох естонців, що плавають по всіх морях та океанах на вітрильниках від двадцяти восьми до тридцяти шести футів завдовжки й звідусіль надсилають кореспонденції в естонські газети. Ці кореспонденції в Естонії дуже популярні й приносять своїм авторам від одного долара до одного долара й тридцяти центів за шпальту. їм надається місце, яке в американських газетах займають бейсбольні та футбольні репортажі, й друкують їх під заголовком «Саги наших безстрашних мандрівників». У південних водах немає, мабуть, жодної пристойної яхтової стоянки, де не було б щонайменше двох засмаглих, просолених білявих естонців, що чекають переказу за свою останню кореспонденцію. Отримавши гроші, вони пливуть до нової стоянки і пишуть нову сагу. Вони теж щасливі. Щасливі майже так само, як пасажири «Альзіри III». Гарна то річ — бути безстрашним мандрівником.

У ліжку на «Ірідії IV» лежить власник, за фахом зять багатія, і його коханка Дороті, дружина високооплачуваного голлівуд-ського режисера Джона Голліса, мозок якого настільки пережив печінку — не кажучи вже про інші, безнадійно прогнилі органи, — що він у своєму прагненні врятувати душу кінець кінцем проголосить себе комуністом. Зять, вродливий здоровань, що ніби зійшов з рекламного плаката, лежить на спині й хропе, але Дороті Голліс, дружині режисера, не спиться, і вона, вдягнувши халат, виходить на палубу й дивиться на темні води затоки, туди, де чорніє лінія хвилеріза. На палубі холодно, вітер куйовдить її волосся, вона відгортає його із засмаглого чола, щільніше закутується в халат — соски отверділи від холоду — і помічає вогні судна, що наближається з моря до хвилеріза. Вона стежить, як вони швидко й неухильно наближаються до входу в затоку, й перед самим входом на судні засвічується прожектор, яскравий промінь ковзає по воді і, на мить засліпивши її, вихоплює з темряви причал берегової охорони, групу людей на ньому й блискучу чорну санітарну машину поховального бюро, яка часом править і за катафалк.