Твори в 4-х томах. Том 2

— Ні. Для цього ти йадто скупий. Та й куди спокійніше й простіше мати таких друзів, як я.

— В мене немає інших: таких друзів, як ти.

— Не треба лестощів, — сказав Генрі.— У мене сьогодні не той настрій. Утішайся своїм Бахом, знущайся із стюарда, а коли вп'єшся — йди спати.

— Яка тебе муха вкусила? — спитав Джонстон, підводячись. — Чого ти визвірився? Не думай, будь ласка, що на тобі світ клином зійшовся.

— Я і не думаю, — сказав Генрі.— І завтра я знову буду і веселим, і слухняним. Але сьогодні якийсь поганий вечір. Ти не помічав, що вечори бувають різні? А втім — для багатого різниці, мабуть, не існує.

— Ти розмовляєш, як школярка.

— На добраніч, — сказав Генрі Карпентер. — Я не школярка і не школяр. Я йду спати. Завтра вранці я знову буду веселий, і життя буде казково гарним,

— Скільки ти програв? Чи не тому ти такий смутний?

— Три сотні.

— Тоді все ясно.

— Тобі завжди все ясно, цравда?

— Ні, послухай. Ти програв три сотні, так?

— Я програв більше.

— Скільки ж іще?

— Я упустив свій головний виграш, — сказав Генрі Карпентер. — І лишився з носом. Я тепер граю в гру, в якій не виграють. Тільки сьогодні я нарешті збагнув це. Раніше я над ттим чомусь не замислювався. А тепер я йду спати, щоб більше не набридати тобі.

— Ти не набридаєш мені. Але, будь ласка, не будь таким брутальним,

*— Тут уже нічим не зарадиш. Я брутальний, І ти мені набрид. На добраніч. Завтра все буде гаразд.

— Ти жахливий грубіян.

— Що ж, звикай, — сказав Генрі.— Я все життя тільки те й роблю, що звикаю.

— То — на добраніч? — сказав Уоллес Джонстон з надією в голосі.

Генрі Карпентер не відповів. Він слухав Баха.

— Не лягай спати в такому настрої,— сказав Уоллес Джонстон. — Яка все-таки в тебе палка вдача!

— Дай мені спокій!

— Не дам. Я вже не раз бачив тебе в такому настрої, і він минав без сліду.

— Дай мені спокій.

— Випий віскі, і тобі полегшає.

— Не хочу я віскі, і мені від нього не полегшає.

— Ну, то йди спати.

— Іду, — сказав Генрі Карпентер.

Отак воно було того вечора на яхті «Нова Екзума II», команда якої складалася з дванадцяти чоловік, на чолі з капітаном Нільсом Ларсоном, і на борту якої перебували її власник Уоллес Джонстон — тридцяти восьми років, магістр мистецтв, випускник Гарвардського університету, джерело прибутків — шовкоткацькі фабрики, неодружений, interdit de séjour [81] у Парижі, добре знаний від Алжіра до Біскри, — і один гість, Генрі Карпентер— тридцяти шести років, магістр мистецтв, випускник Гарвардського університету, джерело прибутків — двісті доларів на місяць довічно з фонду, відписаного матір'ю в розпорядження банку, а раніше — чотириста п'ятдесят на місяць, аж доки банк, в чиєму розпорядженні цей фонд перебував, не обміняв одні добрі цінні папери на інші добрі цінні папери, потім на трохи гірші папери і, нарешті, на нерухоме майно — конторський будинок, який ліг на плечі банківської адміністрації важким тягарем і не давав ніяких прибутків. Задовго до того, як прибутки Генрі Карпентера отак зменшилися, про нього казали: якщо Генрі скинути без парашута з висоти п’яти з половиною тисяч футів, він щасливо приземлиться за столом якого-небудь багатія. Щоправда, він добре розважав тих, хто його утримував, і тим самим сповна віддячував за гостинність. Та Хоч він рідко, і то лише останнім часом поринав у такий настрій і висловлювався так, як сьогодні, його приятелі давно вясе зійшлися на Тому, ще Генрі підупадає. Якби ці багатії не Відчували, що він підупадає — з властивим Для них усіх умінням інстинктивнорозпізнавати в своїй зграї того, хто заслаб, і здоровим прагненням відкинути його, якщо вже не можна його знищити — Генрі Карпентер не мусив би гостювати в Уоллеса Джонстона. Власне, Уоллес Джонстон, з його досить своєрідними уподобаннями, був останнім пристановищем Генрі Карпентера, який, всупереч власному щирому бажанню покласти цій дружбі край, обрав найкращий спосіб самозахисту: не властива йому раніше брутальність мови, непевність, що переходила у відчай, збуджували й вабили до нього Джонстона, якому б він — зважаючи на вік — давно б, йапевно, набрид, якби виявляв саму тільки беззаперечну поступливість. Так Генрі Карпентер відсував своє неминуче самогубство якщо не на місяці, то принаймні на тижні.