Твори в 4-х томах. Том 2

— Тьху, пардон. Не ображайся, старий.

— Він розтратник і шахрай, — сказав рудий ветеран. — Ладен закластися, що за нього обіцяно винагороду. Слухайте, їй-богу, я ж бачив сьогодні його фото на пошті!

— А що ти робив на пошті? — підозріливо спитав другий,

— Одержував листа. Маю я на це право чи ні?

— А табір що — не має адреси?

— Може, ти ще скажеш, що я туди ходив класти гроші на книжку?

— Що ти робив на пошті?

— Нічого. Зазирнув туди по дорозі, і край.

— То ось тобі за це, — його приятель розмахнувся і, наскільки це можна було в такій тисняві, вдарив його.

— Ну, знову завелися друзі-приятелі,— сказав хтось. А ті, зчепившись, молотили один одного кулаками, копали ногами, буцалися, аж поки їх випхнули за двері.

— Нехай б'ються надворі,— сказав дужий паруб'яга. — Ці паразити б'ються по кілька разів на вечір.

— Вони, п’янюги, зовсім дійшли до ручки, — сказав один із ветеранів. — Рудий колись умів битися, але тепер у нього пранці.

— У них обох пранці.

— Рудий заразився від одного хлопця на рингу, — сказав низенький, опецькуватий ветеран. — У того хлопця були пранці, й уся спина й плечі вкриті висипом. Щоразу, як вони заходили в клінч, він терся плечем об ніс чи об туби Рудого.

— Та що ти брешеш. Нащо Рудому було притуляти обличчя до його плеча?

— А Рудий у ближньому бою завжди нахиляв голову. Отак, униз. А той хлопець підбивав його плечем.

— Ет, брехня все це. Вигадують казна-що. Ніхто ще ні від кого не підчеплював пранців у боксі.

— Це ти так гадаєш. А я тобі ось що скажу: коли Рудий прийшов в армію, на нього любо-дорого було давитися — такий він був чистенький і гарненький. Я знав його, ми з ним в одній частині служили. І боксером він був непоганим, можеш мені повірити. І дружину мав гожу, можеш мені повірити. А отой Бенні Семпсон нагородив його пранцями, і це факт такий самий, як і те, що я стою тут перед вами.

— Тоді — сідай, — сказав інший ветеран. — А де Мурло підчепив їх?

— У Шанхаї,

А ти свої де?

У мене немай.

— А Кухоль де їх підчепив?

— У Бресті, йбго там одна шльондра заразила, як вертався додому.

— Ви ні про що інше вже балакати не можете. Все пранці та пранці. А яка різниця — є вони в людини чи немає?

— Як на нас тут — то ніякої,— сказав один із ветеранів. — Нам що з пранцями, що без них — один біс.

— Мурлові навіть краще, бо він уже не знає, на якім світі живе.

• — Цікаво, звідки походить слово «пранці», — сказав професор Макуолсі.

— Не знаю, — відповів його сусід. — В армії сифіліс тільки так і називають.

— Цікаво, цікаво, — сказав професор Макуолсі.— Такі слова здебільшого мають дуже давнє походження.

— Слухай, чому його називають пранці? — спитав сусід професора Макуолсі в іншого ветерана.

— Не знаю.

Виявилося, що цього не знає ніхто, але всім приємно було вести поважну розмову на філологічну тему.