Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
— Що з тобою, старий? — спитав рудий ветеран.
— Нічого.
— Ні, з тобою щось зробилось. Я бачу, що тобі погано.
— Ні,— сказав Річард Гордон.
— У тебе вигляд, наче тобі щось привиділось.
— Ви бачите он того ферта з вусами? — спитав Річард Гордон.
— Отого?
— Еге ж.
— Що він зробив? — спитав другий ветеран.
— Нічого, — відповів Річард Гордон. — Біс із ним. Нічого.
— Він тобі заважає? Ми можемо його остудити. Навалимося з трьох боків — і гуляй ногами.
— Ні,— сказав Річард Гордон. — Це нічого не дасть.
— Ми з ним поговоримо, як він вийде на вулицю, — сказав рудий ветеран. — Мені не подобається його пика. В цього гада на пиці написано, що він — штрейкбрехер.
— Я ненавиджу його, — сказав Річард Гордон. — Він спаскудив мені життя.
— Нічого, ми з ним поквитаємося, — сказав другий ветеран. — У, гад повзучий. Чуєш, Рудий, прихопи-но пару пляшок. Угробимо паскуду. А ти, старий, розкажи, як же це він устиг? Може, візьмемо ще по кухлю?
— Я маю ще долар і сімдесят центів, — сказав Річард Гордон.
— То, може, візьмемо краще пляшку чогось міцнішого? — сказав рудий ветеран. — Бо від пива в мене вже очі на лоба лізуть.
— Ні,— сказав другий. — Тобі корисно пити пиво. Бочкове шво. Тільки це пиво й будемо пити. Гайда, поквитаємося з фертом, а потім повернемося й перепустимо ще по кухлику.
— Ні. Не чіпайте його.
— Ні, братухо. Ми цього так не залишимо. Ти ж сказав, Що цей гад спаскудив тобі жінку.
— Життя. Життя, а не жінку.
— Тьху, пардон. Не ображайся, старий.
— Він розтратник і шахрай, — сказав рудий ветеран. — Ладен закластися, що за нього обіцяно винагороду. Слухайте, їй-богу, я ж бачив сьогодні його фото на пошті!
— А що ти робив на пошті? — підозріливо спитав другий,
— Одержував листа. Маю я на це право чи ні?
— А табір що — не має адреси?
— Може, ти ще скажеш, що я туди ходив класти гроші на книжку?
— Що ти робив на пошті?
— Нічого. Зазирнув туди по дорозі, і край.
— То ось тобі за це, — його приятель розмахнувся і, наскільки це можна було в такій тисняві, вдарив його.
— Ну, знову завелися друзі-приятелі,— сказав хтось. А ті, зчепившись, молотили один одного кулаками, копали ногами, буцалися, аж поки їх випхнули за двері.
— Нехай б'ються надворі,— сказав дужий паруб'яга. — Ці паразити б'ються по кілька разів на вечір.
— Вони, п’янюги, зовсім дійшли до ручки, — сказав один із ветеранів. — Рудий колись умів битися, але тепер у нього пранці.
— У них обох пранці.
— Рудий заразився від одного хлопця на рингу, — сказав низенький, опецькуватий ветеран. — У того хлопця були пранці, й уся спина й плечі вкриті висипом. Щоразу, як вони заходили в клінч, він терся плечем об ніс чи об туби Рудого.
— Та що ти брешеш. Нащо Рудому було притуляти обличчя до його плеча?
— А Рудий у ближньому бою завжди нахиляв голову. Отак, униз. А той хлопець підбивав його плечем.
— Ет, брехня все це. Вигадують казна-що. Ніхто ще ні від кого не підчеплював пранців у боксі.
— Це ти так гадаєш. А я тобі ось що скажу: коли Рудий прийшов в армію, на нього любо-дорого було давитися — такий він був чистенький і гарненький. Я знав його, ми з ним в одній частині служили. І боксером він був непоганим, можеш мені повірити. І дружину мав гожу, можеш мені повірити. А отой Бенні Семпсон нагородив його пранцями, і це факт такий самий, як і те, що я стою тут перед вами.
— Тоді — сідай, — сказав інший ветеран. — А де Мурло підчепив їх?
— У Шанхаї,
А ти свої де?
У мене немай.
— А Кухоль де їх підчепив?
— У Бресті, йбго там одна шльондра заразила, як вертався додому.
— Ви ні про що інше вже балакати не можете. Все пранці та пранці. А яка різниця — є вони в людини чи немає?
— Як на нас тут — то ніякої,— сказав один із ветеранів. — Нам що з пранцями, що без них — один біс.
— Мурлові навіть краще, бо він уже не знає, на якім світі живе.
• — Цікаво, звідки походить слово «пранці», — сказав професор Макуолсі.
— Не знаю, — відповів його сусід. — В армії сифіліс тільки так і називають.
— Цікаво, цікаво, — сказав професор Макуолсі.— Такі слова здебільшого мають дуже давнє походження.
— Слухай, чому його називають пранці? — спитав сусід професора Макуолсі в іншого ветерана.
— Не знаю.
Виявилося, що цього не знає ніхто, але всім приємно було вести поважну розмову на філологічну тему.