Вибрані твори. Том II
- Автор: Шоу Бернард
- Год: 2009
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-96882-0-0
- Переводчик: Александр Николаевич Мокровольский
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Вибрані твори. Том II». Краткое содержание книги:
Центуріон (хутко). Додаткові вартові! Передайте тривогу до південних постів. Один чоловік залишиться на варті тут. Решта — зі мною. Мерщій!
Обидва додаткові вартові біжать на південь. Центуріон зі своєю вартою біжить на північ, і зараз же чутно звук військової труби — буцини. Із палацу йдуть чотири носії, які несуть килима; за ними йде Фтататіта.
Вартовий (поводячи боязко своїм плумом). Знову ти! (Носії зупиняються).
Фтататіта. Мовчи, римський приятелю, ти тепер сам. Аполлодорію, цей килим — подарунок Клеопатри Цезареві. В ньому загорнуті десять дорогоцінних келихів із найтоншого іберійського кришталю й сотня яєць священного блакитного голуба. Ціною твоєї чести — не дай розбитися жодному.
Аполлодорій. Відповідаю своєю головою. (До носіїв). Несіть їх обережно до човна. (Носії несуть килима до сходів).
1-й носій (дивлячись униз на човна). Стережіться, що ви робите, пане! Оці яйця, про які каже пані, мабуть, важать більше як фунт кожне. Цей човен надто малий для такого вантажу.
Човняр (збентежено вибігаючи по сходах). Ах ти, нахабний носію! Ах ти, приблудний син верблюдихи! (До Аполлодорія). Мій човен, пане, часто носив на собі п’ять чоловік. Так невже він не витримає вашої милости й пакунка з голуб’ячими яйцями? (До носія). Боги покарають тебе, паскудний верблюде, за твою заздрісну злість.
1-й носій (уперто). Я не можу зараз кинути цього пакунка, щоб одлупцювати тебе, але іншим разом я буду напоготові.
Аполлодорій (проходячи між ними). Якби цей човен був навіть простою дошкою, я й то дістався б на ньому до Цезаря.
Фтататіта (тривожно). В ім’я богів, Аполлодорію, не ризикуй з цим пакунком.
Аполлодорій. Не бійся, шановне страховище, я здогадуюся, чого він вартий. (Носіям). Спускайте його, кажу вам, і обережно, а то вашою єдиною їжею упродовж десяти днів будуть лише пруття.
Човняр спускається сходами; носії зі своїм пакунком ідуть за ним; Аполлодорій і Фтататіта доглядають за ними через край набережної.
Аполлодорій. Обережно, мої сини, мої діти! (З раптовою тривогою). Обережно, собаки! Покладіть його горизонтально на корму... так... добре.
Фтататіта (кричить униз на одного із носіїв). Не наступи на нього, не наступи на нього. Ох, ти, груба тварино!
1-й носій (підводячись). Не хвилюйся, пані: все гаразд.
Фтататіта (тяжко дихаючи). Все гаразд! Ох, ти перевернув мені серце! (Вона, задихаючись, хапається за груди).
До цього часу виходять усі чотири носії і стоять зверху на сходах, чекаючи на платню.
Аполлодорій. От вам, голодні, нате! (Він дає гроші першому носієві, а той тримає їх у руці, щоб показати й іншим. Вони пожадливо збилися докупи, щоб подивитися, скільки дано, цілком приготувавшись, щоб, за східнмм звичаєм, звернутися до неба з протестом на скупість патрона, але його щедрість приголомшує їх).
1-й носій. О, щедрий княже!
2-й носій. О, владико базару!
3-й носій. О, улюбленцю богів!
4-й носій. О, батьку всіх носіїв ринку!
Вартовий (із заздрістю люто загрожує їм пілумок). Тепер, собаки, геть! Вимітайтеся звідси! (Вони тікають від нього вздовж набережної в північному напрямку).
Аполлодорій. Прощай, Фтататіто. Я буду коло маяка раніше, ніж єгиптяни. (Він спускається по сходах).
Фтататіта. Хай допоможуть тобі боги і хай захистять вони мою вихованку!
Вартовий повертається, розігнавши носіїв, і дивиться вниз на човен, стоячи на сходах, боячись, щоб Фтататіта не втекла.
Аполлодорій (знизу, поки човен відпливає). Прощай, митецький кидаче пілума.
Вартовий. Прощай, крамарю.
Аполлодорій. Ха-ха! Греби, сміливий човняру, греби. Та-а-а-а-а-а-к. (Він починає співати розміром баркароли під такт весел):
О, серце, серце, крила розгорни,
Струсни важкий тягар кохання...
Давай мені весла, о, сину черепахи!
Вартовий (погрожуючи Фтататіті). Тепер, пані, — назад у свій курник. Вкочуйся!
Фтататіта (падаючи навколішки й простягаючи руки над водою). Боги морів, донесіть її без шкоди до берега!
Вартовий. Донести кого без шкоди? Що ти хочеш сказати?
Фтататіта (похмуро дивлячись на нього). Боги Єгипту й Помсти, хай цей римський йолоп буде, як собака, побитий своїм начальником за те, що дав їй змогу виїхати на той бік води.
Вартовий. Проклята! Хіба вона в човні? (Гукає понад водою). Гей, човняру, сюди! Гей-о!
Аполлодорій (співає, віддаляючись).
О, серце, о, серце, будь вільним:
Кохання — твій ворог єдиний.
Тим часом Руфій після ранішнього бою сидить на в’язанці хмизу й жує фініки коло дверей маяка, який здіймається, як велетень, до хмар. Між колінами лежить його шолом, повний фініків; коло нього — шкуратяна пляшка з вином. Позад нього великий кам’яний постамент маяка, відділений від моря низьким кам’яним парапетом, всередині якого двоє східців ведуть до широкої відливини (стінна ринва для стоку дощової води). Над його головою звисає з маякової підойми-журавля величезний ланцюг з гаком. В’язанки хмизу, подібні до тої, на якій він сидить, лежать напоготові підтримувати вогонь на маяці.
На приступках коло парапета стоїть Цезар з тривожним виглядом; йому, очевидно, не по собі. Із дверей маяка виходить Британій.
Руфій. Ну, мій британський остров’янине, ти був нагорі?
Британій. Був! Я вважаю, що він заввишки з двісті футів.
Руфій. Є там нагорі хтось?
Британій. Один літній тирієць, що рухає підойму, і його син, доброзичливий юнак, років чотирнадцяти.
Руфій (дивлячись на ланцюг). Що? Дід і хлопчик рухають оце! Ти хочеш сказати — двадцять чоловік.
Британій. Тільки двоє, запевняю тебе. У них контрвага й машина, в якій вода кипить; цієї машини я не розумію: вона не британського зразка. Вони використовують її, щоб піднімати барильця з олією і хмиз, щоб палити в жаровні на даху маяка.
Руфій. Але...
Британій. Пробач мені. Я спустився, бо вздовж молу йдуть до нас посланці з острова. Я повинен дізнатися, в чому річ. (Він спішить далі, повз маяк).
Цезар (іде з парапету, здригаючись і знервований). Руфію, це була божевільна експедиція. Ми будемо розгромлені. Мені хотілось би знати, як наші люди здобувають цю барикаду там, за дамбою.
Руфій (сердито). Що ж, я повинен залишити свою
їжу і, вмираючи з голоду, йти, щоб принести тобі рапорт?
Цезар (нервово його заспокоюючи). Ні, Руфію, ні. Їж, мій сину, їж! (Він помалу ще раз проходжується, поки Руфій жує свої фініки). Єгиптяни не такі дурні, щоб не штурмувати цієї барикади й не кинутися на нас раніше, ніж її буде закінчено. Вперше за життя я зважився на ризик, якого можна було б уникнути. Мені не слід було йти в Єгипет.