Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет

Домовившись із кафром і звільнившись у такий спосіб від зайвого вантажу, ми відібрали спорядження, необхідне для нашої дальшої подорожі. Але як ми не намагалися взяти якомога менше речей, усе ж на кожного припадало близько сорока фунтів. Ось що ми взяли:

Три гвинтівки системи “експрес” і до них двісті набоїв.

Дві магазинні гвинтівки “вінчестер” (для Амбопи і Вентфогеля) і до них теж двісті набоїв.

Три револьвери “кольт” і шістдесят набоїв.

П’ять похідних фляг, кожна місткістю на чотири пінти.

П’ять ковдр.

Двадцять п’ять фунтів білтонга — в’яленого м’яса.

Десять фунтів найкращого намиста для подарунків.

Невелику аптечку з найнеобхіднішими ліками, в яку не забули покласти одну унцію хініну й кілька маленьких хірургічних інструментів.

Окрім цієї поклажі, з нами була деяка дрібнота: компас, сірники, кишеньковий фільтр, тютюн, невелика лопата, пляшка бренді і, нарешті, той одяг, який був на нас. Для такої небезпечної і ризикованої подорожі це було небагато, але ми не наважилися взяти більше, оскільки і без того ноша вагою сорок фунтів була більш ніж достатня. Іти розпеченими пісками пустелі й тягти з собою великий вантаж — справа важка; у таких випадках має значення кожна зайва унція. Незважаючи на всі наші старання, ми ніяк не могли зменшити нашу поклажу, оскільки взяли тільки те, без чого ніяк не могли обійтися.

Насилу я умовив трьох жалюгідних кафрів із села пройти з нами двадцять миль, що складало перший етап нашої подорожі. Кожен з них повинен був нести великий гарбузовий бутель, у який уміщається галон рідини, за що я обіцяв їм подарувати по мисливському ножу. Ми розраховували поповнити наш запас води після першого нічного переходу, оскільки вирішено було вирушити в дорогу вночі, коли було порівняно прохолодно. Кафрам я сказав, що ми йдемо полювати на страусів, які справді у великій кількості водилися у пустині. У відповідь вони щось торохтіли, знизували плечима, запевнюючи, що ми збожеволіли й неминуче помремо від спраги, що, між іншим, було справді можливим. Але оскільки кафри пристрасно хотіли отримати ножі, про які вони не сміли й мріяти, — вони все ж урешті-решт погодилися йти з нами перші двадцять миль, очевидно вирішивши, що коли ми всі перемремо від спраги, то це, по суті, не їхня справа.