Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет
- Автор: Хаггард Генри Райдер
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: “Мистецтво”
- ISBN: 5-7715-0434-3
- Переводчик: Тарас Олександренко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет». Краткое содержание книги:
Напружений гостросюжетний пригодницький роман “Копальні царя Соломона” оповідає про мандри трьох англійських джентльменів у пошуках алмазних копалень на півдні африканського материка. Відважні, щирі герої попадають у Країну Зулусів та інших негритянських племен, де стають свідками місцевих обрядів та звичаїв і здійснюють благородні вчинки.
У романі “Прекрасна Маргарет” дія відбувається в Англії та Іспанії. Захоплюючі пригоди закоханої пари відбуваються на фоні тодішньої епохи, коли велику роль у політичному житті Іспанії відігравала жорстока інквізиція.
Ці романи мають незаперечний успіх у читачів багатьох країн.
Надавши можливість Гуду займатися влаштуванням табору, я запросив сера Генрі прогулятися, і ми вирушили на вершину протилежного укосу і звідти стали дивитися на пустелю. Повітря було чисте і прозоре, і далеко-далеко на горизонті я міг розрізнити неясні голубуваті обриси снігових вершин гір Сулеймана.
— Гляньте, — промовив я після деякої мовчанки, — ось стіни, які оточують копальні царя Соломона. Одному лише богові відомо, чи зможемо ми колись на них зійти!
— Там повинен бути мій брат. А якщо він там, я за всяку ціну дістануся до нього, — сказав сер Генрі з тією спокійною упевненістю, яка була так для нього характерна.
— Ну що ж, сподіватимемося, що це нам удасться! — зітхнув я і повернувся, щоб іти в табір, коли несподівано помітив, що ми не самі.
Позаду нас, спрямувавши пильний погляд на далекі гори, стояв наш гордовитий зулус Амбопа. Помітивши, що я дивлюся на нього, він заговорив, звертаючись до сера Генрі, до якого, як я вже переконався, він устиг сильно прихилитися.
— Так це і є та країна, куди ти хочеш іти, Інкубу? (Це слово означає “слон”: так прозвали тубільці сера Генрі) — сказав Амбопа, вказуючи своїм широким асегаєм на гори.
Я обурено запитав його, яке він має право так фамільярно розмовляти зі своїм паном. Нехай тубільці називають один одного будь-якими прізвиськами, але зовсім недопустимо і непристойно з їхнього боку називати в обличчя білу людину своїми безглуздими іменами. Зулус тихо засміявся, і цей сміх мене ще більше розізлив.
— Звідки ти знаєш, що я не рівний вождеві, якому служу? Звичайно, мій пан належить до королівського роду: це видно з його зросту й осанки, але, можливо, я теж із королівського роду, як знати? О Макумазан! Будь моїми вустами і передай слова мої Інкубу, моєму панові І вождеві, бо я хочу говорити з ним, та й з тобою теж.
Я дуже був сердитий на Амбопу, тому що не звик, щоб тубільці так зі мною розмовляли, але він чомусь викликав у мене мимовільну і абсолютно незрозумілу для мене повагу. Крім того, мені було цікаво знати, про що він збирається з нами говорити. Я відразу ж переклав його слова серу Генрі, додавши, що, на мій погляд, він нахаба і його нахабна поведінка обурлива.
— Так, Амбопа, — відповів сер Генрі, я хочу йти в цю країну.
— Пустеля широка, і в ній нема води, а гори високі й покриті снігом. Жодна людина не може сказати, що лежить за горами, за якими ховається сонце. Як ти підеш туди, Інкубу, і чого ти хочеш туди іти?
Я переклав і ці його слова.
— Скажіть йому, — відповів сер Генрі, що я йду туди тому, що думаю, що людина однієї зі мною крові вже давно туди пішла, і тепер я йду її шукати.
— Ти кажеш істину, Інкубу. По дорозі сюди я зустрів одного готтентота, і він розповів мені, що два роки тому якась біла людина пішла в пустелю в напрямку до тих гір. Із ним був слуга-мисливець. Вони звідти не повернулися.
— Звідки ти знаєш, що це був мій брат? — спитав його сер Генрі.
— Я цього не знаю. Але я запитав готтентота, яка ця людина була на вигляд, і він відповів мені, що в нього були твої очі й чорна борода. Мисливця, який був із ним, звали Джімом. Він був із племені бечуанів і носив на тілі одяг.
— Немає жодного сумніву, що це був ваш брат! — вигукнув я. — Я добре знав Джіма!
Сер Генрі задумано кивнув головою.
— Я був у цьому впевнений, — промовив він. — Джордж — людина наполеглива, якщо він уже вбив собі щось у голову, то від цього не відступиться. Таким він був з дитинства. Якщо він вирішив перейти Сулейманові гори, то він їх перейшов; звичайно, якщо з ним у дорозі не сталося нещастя. Тому ми повинні його шукати по той бік гір.
Амбопа трохи розумів по-англійському, але рідко розмовляв цією мовою.
— Це далекий цілях, Інкубу, — зауважив він.
Я знову переклав його слова.
— Так, — відповів сер Генрі, шлях далекий. Але на світі немає такої дороги, яку людина не змогла б пройти, якщо для цього вона віддасть усі свої сили. Якщо людиною рухає любов, то нема нічого на світі, Амбопа, чого б вона не подолала. Нема для неї таких гір, яких би вона не перейшла, нема таких пустель, які б вона не перетнула, крім гір і пустель, яких нікому не дано знати за життя. Заради цієї любові вона не рахується ні з чим, навіть зі своїм власним життям, яким готова пожертвувати, якщо на те буде воля провидіння.
Я переклав і ці слова.
— Великі слова ти виголосив, батьку мій! — відповів зулус (я завжди так називав Амбопу, хоча він не був зулусом). — Великі, піднесені слова, гідні вуст справжнього мужчини! Ти правду кажеш? батьку мій Інкубу. Слухай! Що таке життя? Це легка пір’їнка, це сім’я травички, яке вітер носить увсебіч. Іноді воно розмножується і тут же помирає, іноді відлітає в небеса. Але якщо сім’я здорове, воно випадково може трішки затриматися на шляху, що йому визначений. Добре, борючись із вітром, пройти такий шлях і затриматися на ньому. Людина повинна померти. У гіршому випадку вона може померти трішки раніше. Я пройду з тобою через пустелю І через гори, якщо тільки не впаду на шляху, батьку мій!