Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет
- Автор: Хаггард Генри Райдер
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: “Мистецтво”
- ISBN: 5-7715-0434-3
- Переводчик: Тарас Олександренко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет». Краткое содержание книги:
Напружений гостросюжетний пригодницький роман “Копальні царя Соломона” оповідає про мандри трьох англійських джентльменів у пошуках алмазних копалень на півдні африканського материка. Відважні, щирі герої попадають у Країну Зулусів та інших негритянських племен, де стають свідками місцевих обрядів та звичаїв і здійснюють благородні вчинки.
У романі “Прекрасна Маргарет” дія відбувається в Англії та Іспанії. Захоплюючі пригоди закоханої пари відбуваються на фоні тодішньої епохи, коли велику роль у політичному житті Іспанії відігравала жорстока інквізиція.
Ці романи мають незаперечний успіх у читачів багатьох країн.
Час тягся нестерпно повільно. Але всьому на світі буває кінець, — якщо, звичайно, доживеш до нього, — і цей страшний день почав схилятися надвечір. Близько третьої години дня ми вирішили, що терпіти ці тортури більше неможливо. Ліпше померти в дорозі, ніж повільно гинути від спраги і нестерпної спекоти у цій страшній ямі. Відпивши кілька ковтків із нашого більш ніж жалюгідного запасу води, яка нагрілася до температури людської крові, ми, хитаючись, знову попленталися далі.
Нам удалося вже пройти близько п’ятдесяти миль у глибину пустелі. Якщо читач пригадає настанови старого да Сильвестра і гляне ще раз на його карту, він побачить, що пустеля розлягається на сорок льє45 і водоймище з “поганою водою” указане майже посеред неї. Сорок льє становить сто двадцять миль, отож ми повинні були перебувати якнайбільше за дванадцять або п’ятнадцять миль од води, якщо, звичайно, вона ще існувала.
Увесь день до заходу сонця, зазнаючи нелюдських мук і ледве волочачи ноги, ми повільно просувалися вперед, роблячи не більш ніж півтори милі за годину. Коли сонце сіло, ми зробили привал і в очікуванні місяця трішки подрімали, спочатку випивши кілька ковтків води. Перш ніж лягти, Амбопа вказав нам на невеликий пагорб, обриси якого неясно вимальовувалися на гладкій поверхні піщаної рівнини на відстані близько восьми миль од нашої стоянки. Здалеку він був схожий на мурашник, і, засинаючи, я дивувався: що це могло бути?
Зійшов місяць. Ми підвелися абсолютно знесилені і, знемагаючи від лютої спеки і нестерпної спраги, потяглися далі. Хто не зазнав цих мук сам, той не може собі уявити ні наших страждань, ні того, що ми в цей день пережили. Ми вже не йшли, а хиталися увсебіч, час од часу падаючи від повної знемоги. Майже кожну годину нам доводилося сідати й відпочивати. У нас не було сили навіть розмовляти. Досі Гуд увесь час базікав і жартував, оскільки він веселий хлопець, але і його веселість десь пропала.
Нарешті близько другої години ночі, зовсім знесилівши і фізично, і душевно, ми підійшли до підніжжя дивного маленького піщаного пагорба, який на перший погляд здався нам схожим на великий мурашник. Висоту він мав приблизно сто футів і займав площу біля двох акрів.
Тут ми зупинилися і, доведені до відчаю нестерпною спрагою, випили до останньої краплі всі рештки води. Всього припало по півпінти46 на людину, тоді як кожен із нас із насолодою випив би по галону47.
Тоді ми лягли знову. Я вже засинав, коли почув, як Амбопа, звертаючись до самого себе, мовив по-зулуському:
— Якщо ми завтра не знайдемо воду, то всі помремо, раніш ніж зійде місяць.
Незважаючи на спеку, я здригнувся. Не можна сказати, що думка про можливість такої страшної смерті була приємною, але навіть вона не завадила мені заснути.
Розділ VI
ВОДА! ВОДА!
Через дві години я прокинувся. Було близько четвертої години ранку. Як тільки перша настійна потреба у сні, викликана фізичною втомою, була задоволена, я знову відчув болісну спрагу. Більше мені не вдалося заснути. Уві сні я бачив, ніби купаюся в ріці, облямованій зеленими берегами, порослими деревами, але, проснувшись, повернувся до печальної дійсності. Нас оточувала все та ж безплідна пустеля, і мені пригадалися слова Амбопи, що, якщо в цей день ми не знайдемо води, нам загрожує жахлива смерть. Жодна людська Істота не змогла б довго прожити без води за такої спеки. Я сів і почав терти своє брудне обличчя сухими, зашкарублими руками. Мої вуста й повіки злиплися, і, тільки протерши, мені вдалося насилу їх розтулити. Незабаром повинно було зійти сонце, але в повітрі зовсім не відчувалося ранкової свіжості. Нас оточував задушливий, розжарений морок, що не піддається жодному опису. Мої супутники ще спали. Нарешті так розвиднілося, що вже можна було читати. Тоді я розгорнув маленьке кишенькове видання легенд інголдзбі, яке я захопив із собою, і прочитав “Реймську галку”. Коли я дійшов до місця, де говориться:
я мимоволі почав прицмокувати своїми потрісканими вустами чи, точніше, спробував це зробити. Сама лише думка про цю чисту воду зводила з розуму. Якби тут з’явився кардинал зі своїм дзвіночком, священною книгою і свічкою, я кинувся б до нього і випив би всю воду, призначену для омивання рук, навіть якби вона була вже повна піни від мила, гідного омивати руки папи, і якби я знав, що за це на мою голову впаде найважче прокляття всієї католицької церкви. Я думаю, що тоді у мене від спраги, втоми й голоду трішки запаморочилося в голові. Мені раптом живо уявилося, якими здивованими очима дивилися б кардинал, супроводжуючий його гарненький маленький служка і сама реймська галка на невисокого, засмаглого, сивого мисливця на слонів, коли він раптово, одним стрибком, опинився б коло них і, засунувши свою брудну фізіономію в посудину з водою, проковтнув би залпом дорогоцінну вологу до останньої краплі. Ця думка здалася мені такою кумедною, що я засміявся хриплим сміхом І цим розбудив моїх супутників, які тепер теж почали протирати свої брудні обличчя, злиплі повіки і спечені вуста.
45
Льє — застаріла французька міра довжини, що має 4,5 кілометра.
46
Пінта — 0,56 літра.
47
Галон — 4,54 літра.