Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет
- Автор: Хаггард Генри Райдер
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: “Мистецтво”
- ISBN: 5-7715-0434-3
- Переводчик: Тарас Олександренко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет». Краткое содержание книги:
Напружений гостросюжетний пригодницький роман “Копальні царя Соломона” оповідає про мандри трьох англійських джентльменів у пошуках алмазних копалень на півдні африканського материка. Відважні, щирі герої попадають у Країну Зулусів та інших негритянських племен, де стають свідками місцевих обрядів та звичаїв і здійснюють благородні вчинки.
У романі “Прекрасна Маргарет” дія відбувається в Англії та Іспанії. Захоплюючі пригоди закоханої пари відбуваються на фоні тодішньої епохи, коли велику роль у політичному житті Іспанії відігравала жорстока інквізиція.
Ці романи мають незаперечний успіх у читачів багатьох країн.
Як тільки всі повністю очунялися від сну, ми взялися обговорювати становище, яке було досить серйозним. Не лишалося більше ні краплі води. Ми перекинули фляги догори дном і намагалися лизати їхні шийки, але з цього нічого не вийшло — вони були абсолютно сухі. Гуд, який ніс пляшку бренді, почав поглядати на неї жадібними очима, але сер Генрі швидко взяв у нього пляшку й заховав її, тому що в нашому становищі напитися спирту означало б наблизити свій кінець.
— Якщо ми не знайдемо воду, ми загинемо, — сказав він.
— Якщо можна вважати достовірною карту старого португальця, — сказав я, — то десь неподалік має бути вода.
Ніхто, очевидно, не дістав великого задоволення від цього зауваження. Було цілком зрозуміло, що не слід покладати великі надії на карту. Поступово все світлішало і світлішало. Ми сиділи, байдуже дивлячись один на одного. Раптом я помітив, що готтентот Вентфогель підвівся і почав бродити навколо, не відриваючи очей від землі. Раптом він зупинився і, видавши гортанний вигук, указав на землю.
— Що там таке? — вигукнули ми і, скочивши на ноги, разом кинулися туди, де він стояв, указуючи на землю.
— Припустимо, — сказав я, — що це досить свіжий слід газелі, що ж із цього?
— Газелі не йдуть далеко від води, — відповів він по-голландському.
— Так, — відгукнувся я, — слушно. Я забув про це і дякую за це богові.
Маленьке відкриття вдихнуло в нас нові сили. Дивно, як людина навіть у відчаї чіпляється за найслабкішу надію і почувається майже щасливою! Коли ніч темна, то навіть єдина зірка все ж ліпше, ніж нічого.
Тим часом Вентфогель, задерши догори свій кирпатий ніс, вдихав гаряче повітря, точнісінько як старий гірський баран, що чує небезпеку. Раптом він знову заговорив.
— Я відчуваю запах води, — сказав він.
Ми дуже зраділи, оскільки знали, яким надзвичайним природним чуттям володіють люди, які виросли в пустелі.
Якраз цієї миті зійшло сонце в усій своїй пишноті, і перед нашими здивованими очима з’явилося приголомшливе видовище, що на хвильку ми навіть забули свою спрагу.
На відстані не більше сорока чи п’ятдесяти миль од нас, сяючи, як срібло, в ранковому промінні сонця, підносилися Груди Цариці Савської; обабіч неї на сотні миль тяглися великі гори Сулеймана. Тепер, коли я сиджу тут, за своїм столом, і пишу ці рядки, намагаючись описати велич і красу цього видовища, я не знаходжу потрібних слів. Таку пишноту словами висловити не можна. Просто перед нами височіло дві великі гори, що мали у крайньому разі висоту п’ятнадцять тисяч футів, подібних до яких, я думаю, немає більше в Африці, напевно, і в усьому світі. З’єднані крутоярим вибалком, вони стояли не більше ніж на дюжину миль одна від одної, урочисто піднімаючи просто в небо свою величаву білину. Ці гори схожі були на колони, що підпирають гігантські ворота, і їхні обриси були абсолютно подібними на груди жінки. Від підніжжя вони м’яко заокруглювалися догори і з цієї відстані здавалися зовсім гладкими. На вершині кожної з них височів великий круглий, покритий снігом пагорб, за своєю формою точно відтворюючи сосок жіночих грудей. Крутоярий вибалок, що з’єднував обидві гори, здавалося, мав кілька тисяч футів висоти. Обабіч них, скільки могло охопити око, простягалися такі ж відроги, лінія яких тільки зрідка переривалася горами з плоскими вершинами, дещо нагадуючи знамениту вершину поблизу Кейптауна. Це, між іншим, є досить звичайне геологічне утворення в Африці.
Я не в спромозі описати сліпучу красу цього видовища. У величних окресленнях цих колосальних вулканів — оскільки гори, без сумніву, були потухлими вулканами — було щось таке урочисте і величне, що у нас перехоплювало подих. Деякий час ранкове світло грало, переливаючись, на снігу і на конусоподібних коричневих масах гір нижче лінії снігу. Згодом, наче для того, щоб заховати величне видовище від нашого зору, дивні клубки туману і хмар, поступово згущуючись, заволокли гори, поки нарешті ми ледве могли розрізняти їхній чистий гігантський контур, що вимальовувався, мовби видіння, крізь хмарну пелену. Як ми пізніше встановили, гори звичайно були заховані цим дивним прозорим туманом, що, ймовірно, і ставало причиною того, що нікому з нас не вдавалося раніше розрізнити їх обриси.