Легенда золотої кицьки

— Аргументуй своє побажання, чоловіче, — посміхнувся я до нього.

— У мене є пістолет. Гарний аргумент? — м’яко посміхнувся мені у відповідь мордатий вусань.

На його легенькій гавайці сумирно пливли кораблики і поринали у воду зграї дельфінів. А під їх лискучими тілами випинався обрис кобури… Цікаво, цей ковбой когось убивав у своєму житті?

Два голені парубки вже потяглися до зброї, та їх бос ще не давав розпорядження приступати до дії, тому у нас зі Святою лишався час щось придумати.

Я спробував зрозуміти, що від нас хочуть ці троє: ніж і дівчина.

Який до біса ніж? Навіщо їм мій кривавий тесак? Що за дурня?

— Свято, тікай! — нарешті вимовив я і швидко піднявши ранець над головою вигукнув:

— Ніж у ранці! — а потім кинув його прямісінько у голову вусатому чолов’язі, що ледь не впав від неочікуваного «подарунку».

Мені до біса пощастило, бо жоден з цих головорізів не став стріляти у спину Святі, яка зникла між гаражів та кущів, що оточили берег.

— За нею! — скомандував вусань.

Помічники кинулися по слідах білявки. Тим часом я встиг помолитися всім святим та міфічним істотам, яких тільки встиг згадати. Помирати якось зовсім не хотілося, втім, я був впевнений, що мої дії не сприяють доброму до мене ставленню ковбоя.

— Ти, паскуднику, — мовив мій супротивник, розкривши зіпер на рюкзаку, — нащо мені цей ніж, придурок?!

Я не встиг зрозуміти, що сталося далі. Ноги самі понесли мене вперед, прямісінько до цього вусатого довбня, що відволікся на споглядання мого знаряддя вбивства.

Я збив вусаня з ніг одним ударом у проміжність. Вусань схопився за своє дорогоцінне обладнання — і я одразу ж наніс удар по його лисій макітрі. Чолов’яга повалився на землю.

Ніж упав на пісок, а поруч з ним і весь мій наплічник. Раптово я зрозумів, що досить вдало вибрав тактику, бо моя жертва навіть не пручалася. Схоже, вусань не чекав, що я вмію битися і в мене стане мужності напасти на нього, озброєного та такого небезпечного на вигляд…

Швидким рухом я витяг із рюкзака ніж і лише потім відчув, як під руками знов зачвакала червона рідина, що прорізала плоть…

Пісок став червоний. Я не знав, що робити. З плеча вусаня, булькаючи, текла кров, а сам він був непритомний і, наче мішок із картоплею, нерухомо лежав на землі. Втім, він ще дихав, і я сподівався, що був живий…

І якого біса я всадив у нього ніж? Що це за інстинктивна жорстокість? Я сам собі дивувався і шоковано дивився на кров, що знов обагрила мої руки.

Раптом я побачив сріблясте кільце, що стирчало з джинсів ковбоя. Смикнувши за нього, я отримав ключ — доступ до його BMW. З іншої кишені випав гаманець… Механічно я взяв його і поклав собі у рюкзак. Ніж при мені — відбитки пальців лише на ньому. Ключ і машина — зі мною.

Вусань на червоному від крові піску почав приходити до тями.

Я прожогом сів у авто і натиснув на газ.