Легенда золотої кицьки
- Автор: Петухова Ксения
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-1515-76-4
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Легенда золотої кицьки». Краткое содержание книги:
Інтелектуальний детектив молодої авторки може стати непоганим сценарієм сучасного фільму, а читача змусити замислитися над вічними питаннями любові й зради, збагнути цінність кожної хвилини в світі, що постійно випробовує на міцність кожного з нас. Водночас, книга стане чудовим засобом розваги та відпочинку.
— Хочеш горілки? — Вовк запропонував мені флягу. Я прийняв її і зробив ковток. Оковита вогнем охопила горло і приємно просочилася у шлунок.
— Ти розумієш, що дочка Сулеймана… Та й сини Ішрака, до речі, теж… вони просто люди…
Я нарешті зрозумів, до чого хилить Вовк. Це мене трохи образило. Все ж літа, коли я тільки починав роботу, давно минули, і якщо мені зараз лише двадцять з гаком років, Вовк мав би знати, що це буде не перша кров на моїх руках. Тож я ковтнув ще горілки і повернув пляшку Вовку:
— Якщо ти відчуваєш певні сумніви щодо своїх можливостей, Вовче, я можу взяти ці справи на себе.
Вовк оцінююче зиркнув на мене. Зморшки коло очей робили його обличчя трохи саркастичним.
— Ні, козаче. Я просто мав розповісти тобі деталі.
Я кивнув. Не варто сперечатись із моїм братом по зброї. У нас попереду дуже важлива справа, треба про це пам’ятати.
— Он там. То його дім. — Вовк вказав жилавою рукою на дальню частину бухти. — Але коли будеш вести ясир, роби вигляд, наче не знаєш, де живе твій мурза. У східному крилі розміщуватимуться його дружини і раби. У західному — гості. Вас проведуть у східну частину. Я підготую все, аби під вечір після вашого прибуття наші хлопці були вже озброєні. Рабів охороняють десь п’ятеро воїнів, натомість коло себе Сулейман лишає лише нічну варту з двох слуг. У жіночій частині вам робити немає чого. А от у західному крилі будуть молодята та тесане агаса із синами…
Я кивнув.
— Детальну інструкцію отримаєш, коли влаштуєшся до мурзи.
Отож незабаром настане ніч, коли я вкотре відчую неприємний запах крові, яка густими краплями тече по лезу шаблі.
Море тихо било своїми вологими долонями об берег. Я озирнувся на Вовка. Проте його вже не було поруч.
У кущах щось шаруділо.
Я підійшов ближче і розвів гілки у різні боки. На мене, мов яскраві блискавки, сяйнули два блакитні мигдалевидні ока. Від подиву я відскочив назад. А дика кішка наче того й чекала — стрибнула до мене і зупинилась, ніби сподівалась на якісь дії з мого боку.
Я потягся до шаблі.
Золотава тварина з великими чорними цятками по всьому тілі лише згорда вдарила хвостом по землі і відкрила пащу, демонструючи гострі, мов жало, ікла:
— Ну що, ти бачив золоту кицьку? — промовила кішка.
— Що? — розгублено перепитав я.
— Золоту кицьку, кажу, бачив? — я моргнув і втупив погляд у веселе обличчя Святи. — Вона мусить вести тебе по видінню. Вона це робила?
Наче пришелепкуватий, я не міг склеїти губами жодного слова.
Що зараз зі мною було? Де ми знаходимось? Як так вийшло, що ще секунду назад я був якимось джурою, чи як його в біса назвати, а тепер я — звичайний чоловік, що сидить на піску коло моря разом із дівчиною…
— Свято, — тільки й спромігся вимовити я, як раптом золотоволоса красуня стулила пальчиками мої губи і стривожено кинула погляд кудись мені за спину.
Я почув гудіння мотору. Потім землю заскребли гальма. Авто різко зупинилось десь у десяти кроках від нас.
Я обернувся, аби побачити, що так перелякало Святу.
Чорний BMW поблискував на сонці, наче відшліфована вітром вуглинка. Двері відчинилися, і землі торкнулися довгоносі ковбойські черевики із м'якої шкіри. По кольору вони нагадували каву з молоком.
Я всіма порами на шкірі, всіма фізичними і психічними сенсорами відчував небезпеку, що йшла від хазяїна авто, але чомусь навіть не підвівся на ноги.
На пляжі, який ми зі Святою обрали місцем нашого дивного відпочинку, більше нікого не було, якщо не зважати на кількох туристів, що запливли за буйки і навряд чи силкувались побачити нас із моря. Важко сказати, чи взагалі можна було розгледіти хоч щось з такої відстані…
Раптово я згадав, що у мене за плечима висить рюкзак. А в ньому є те, що може згодитись… Хоча, про що це я думаю? Вбити ще одну людину — хіба все так просто?
— От халепа! Треба тікати, — прошепотіла мені на вухо Свята і піднялася на ноги. — Якщо доведеться тікати — зустрінемось у кафетерії через квартал звідси.
З машини тим часом вилізли троє.
Довгоносий вусатий чоловік із розгодованою квадратною пикою та двоє голених під нуль молодиків. Вусань у ковбойських чоботях тихо щось мовив до двох своїх помічників. Здається, він був у них за головного.
Я піднявся з піску слідом за Святою і зрозумів, що трійця іде прямо до нас. Тобто, це не збіг обставин, і авто зупинилось поблизу зовсім не випадково. Ці хлопці шукали когось з нас двох… І я зовсім не був впевнений, що ціллю їх пошуку був я…