Без дозволу на розслідування

Куртій повернувся і сів за стіл, я відчув, що найголовніше попереду, ось незабаром, через кілька хвилин, Дмитро Семенович розповість усе. Я зосередився і не зводив з нього очей.

— Ми, Арсене, здружилися з твоїм батьком, — провадив Куртій. — Нас зблизила спільна дитбудинківська доля. Федір часто згадував твою матір, тебе, мріяв про життя після Перемоги, дуже хвилювався, бо нічого не знав за вас, ніякої звістки за три роки. Його любили танкісти за справедливість та врівноважений характер, за хоробрість і мужність. Про батька багато писали в армійських газетах і я немало їх наскладав, та під Будапештом усе згоріло в танку, — Дмитро Семенович зробив паузу, мовзбирався з думками. — Так от, йому надали три дні відпустки без дороги. Вранці ми гайнули в штаб корпусу, де Федір отримав платню за три роки й узяв грошовий атестат, щоб залишити його матері. Звідтіля він поїхав попутною машиною на Вінницю, з одним фібровим чемоданчиком, — Куртій похитав головою, хмурніючи. — Минуло три, чотири, п'ять діб, а його нема. Ми вже поповнилися технікою, танкістами, а його все немає з відпустки. Командир батальйону доповів у бригаду, звідтіля в корпус, дійшло до штабу армії, і закрутилося: особливий відділ, хлопці із Смершу почали шукати й розкопали машину, військових, що їхали разом з Федором, і всі підтвердили, що він зійшов коловокзалу у Вінниці. Ми не вірили, що Загайгора дезертирував, ніхто не вірив, Арсене. І коли надійшло повідомлення з вашого району, що його в Березівці не було, ми впевнились — загинув наш командир у прифронтовій смузі. Таке, на жаль, часто траплялось.

У кімнаті посутеніло, але Куртій не вмикав світла. Я перебирав у пам'яті почуте, і в думці все крутився якийсь факт, ще не осмислений, не вирізнений з-поміж інших, але він насторожив мене, мигнув, коли я слухав Дмитра Семеновича, і відразу ж згас. Я дошукувався до нього, намагався вхопитися за втрачену ниточку розповіді, щоб висотати з неї те, що привернуло мою увагу.

— Я теж, Арсене, не образився на твою матір, коли вона заборонила мені навідуватися до вас. Вона бажала лише одного: зберегти для тебе світлий образ батька. І я її зрозумів, — підсумував Куртій. — Навіть відмовилась від мого атестата.