Дуже страшна історія
- Автор: Алексин Анатолий
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Надія Лісовенко
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Дуже страшна історія». Краткое содержание книги:
О, як часто життя змінює наші плани і настрої!
— Що то значить мати талант! — тихо, але із захватом сказав Принц Датський. — З цим треба народитися!
Він поважав чужі таланти.
— А я ось… — Принц простягнув уперед свої руки, наче докоряючи їм за те, що вони, такі довгі, нічим сьогодні не допомогли.
— Нічого, нічого… Вони ще придадуться! — Я став навшпиньки і поплескав Принца Датського по плечу.
— Але ж як ти здогадався? Ще до того, як побачив бирку й планку? — спитав Покійник.
— Коли Гліб перевернув стільницю…
Я підійшов до столика й теж перевернув. Фрази я не закінчив, бо помітив на зворотному боці стільниці… Я нічого нікому не сказав. Але подумав про те, що в цю мить долучився ще один важливий факт. Дуже важливий! І що я наближаюся до розгадки…
— Не тримай нас у невіданні, — вже бадьорішим голосом попрохав Покійник. — Чому тебе зацікавила незначуща фраза в «начерку» Миронової? Пригадуєш, ти сказав про мотузок, за який ухопився. А в тій фразі абсолютно не було за що хапатися!
— Як для кого! — сказав я. — Саме незначущі фрази іноді означають у розслідуванні все! А, здавалося б, значущі не мають ніякого значення.
Миронова підняла руку:
— Можна мені?
— Будь ласка.
— Я підкреслила цю фразу, — повідомила вона. — Авжеж, твоя фраза освітила нам шлях…
— До чого?! — гордо прошепотіла Миронова.
— До порятунку! — відловів я.
Усі затамували подих… Але я нічого більше не пояснив.
— Дайте час, — сказав я. — Мені треба вивчити факти. Оцінити ситуацію! Продумати, зважити… І узагальнити!
Усі тихо посідали на ящики. Усі корилися мені, покладали на мене надії. Давно я мріяв, щоб Наташа була поруч у якусь вигідну для мене хвилину. Але про таку хвилину я навіть і не мріяв. Вона навіть не могла мені приснитися.
О яка, виявляється, мудра приказка: «Не було б щастя, та нещастя помогло!» Тільки в темряві підвалу мої здібності могли спалахнути так яскраво. Світло взагалі вражає здебільшого тоді, коли раптово з'являється в темряві. Добре б записати цю думку до Наташиного зошита!
— Дайте мені час, — ще раз попрохав я.
— Але часу нема, — сказала Наташа.
— В якому розумінні?
— До електрички лишилося тільки півтори години.
— Я діятиму прискореним методом. Розслідування починається. Я мушу побути наодинці!..
Миронова підняла руку:
— З ким?
— З думками, з фактами.
Я сів на ящик, що стояв осторонь, і поринув у роздуми.
Я знав, що кожний справжній слідчий або детектив повинен мати помічника, благородну таку й наївну людину, яка говорить різні дурниці й сперечаючись з якою слідчий легше натрапляє на слід. Я не мав наміру когось наслідувати. Але, звичайно, мені б хотілося, щоб Наташа була цим помічником і бачила, як я логічно міркую. Проте змушувати її навмисне говорити дурниці я не міг. Та в неї це й не вийшло б, коли б я навіть і схотів!..
Отже, я взявся аналізувати сам…
Мені було відомо, що славнозвісні детективи й слідчі, розкриваючи злочин, насамперед намагаються з'ясувати: кому він вигідний!
«Так, так, так… Я не піду звичайним шляхом! Діятиму за власним методом, — вирішив я. Піду від зворотного, як іноді доводять теореми. Авжеж, зроблю навпаки: зважу спершу, кому невигідно, щоб ми сиділи замкнені в підвалі.
Напевне, всім нам невигідно. А найбільше? Наташі! В неї тяжко хвора мама. І вона неодмінно повинна сісти на електричку о сімнадцятій нуль-нуль! Так, так, так… Тепер треба з'ясувати, кому вигідно, щоб Наташі було невигідно. Збиваюся на чужий метод… Та нічого не вдієш! Хто ж може мститися Наташі? І за що? Поміркуємо! Найімовірніше, хтось, не добившись взаємності, вирішив… Кохання часто спонукає людей до злочину! Про це і в п'єсах говорять, і в кінокартинах… Але хто ж мститься? Племінник Григорій? Він міг бути тільки знаряддям помсти! Так, так… Це ясно. Він не підходить: за віком і взагалі… Навряд чи він здатний на глибоке почуття. Але хто його зробив своїм знаряддям? Хто?! Покійник? Він полюбляє вигадані образи і взагалі вмирає від страху. Але перш як остаточно щось вирішити, я повинен усе брати під сумнів. А що, коли Покійник прикидається? Коли насправді він нічого не боїться? Та ні! Досить глянути на нього… Принц Датський? Він благородний. Фізична сила поєднується в ньому з дитячою сором'язливістю. Але я мушу все брати під сумнів! А що, коли він прикидається добрим?
Якось огидно всіх підозрювати! Але все-таки… Я повинен провести якнайдетальніше розслідування! Так, так, так… Отже, треба перевірити всіх. Крім Наташі… Може, Миронова? Припустімо, вона заздрить Наташі. Та ні, дурниці. Виключено! Вона заздрить лише тим, кого вчителі цінують більше, ніж її. А більше, ніж її, вони нікого не цінують. Виходить, методом виключення, який іноді застосовується під час розслідувань… Знову піду старим шляхом. Кажуть, «над друга старого нема в світі нікого». Може, це стосується не тільки друзів?