Дух животворить… Читаємо Сковороду

Вивчення цих мов не було в академії обов’язковим, ними могли займатися охочі з числа студентів трьох старших ординарних класів — риторики, філософії та богослов’я. Сковорода з його нестримною жагою до знань і природними лінґвістичними здібностями опинився, звичайно, поміж тими, хто відвідував так звані екстраординарні класи.

Отримане в академії глибоке знання давніх мов, античної, зокрема давньогрецької, філософії, літератури, міфології, символіки поклало на творчість Сковороди неповторну печать.

Його філософські твори, листи, навіть пісні зі «Саду божественних пісень» рясніють посиланнями на Плутарха, Сократа, Платона, Піфагора, Епікура, Евріпіда, інших старогрецьких авторів. У листуванні, як уже згадувалося, Сковорода часом переходить з латинської на грецьку, а новорічний лист до М. Ковалинського 1763 року цілком написано цією мовою: «Ось почався Новий рік, тому пишу тобі грецькою мовою і вважаю це доброю прикметою» (II, 256). Діалог «Наркіс. Розмова про те: пізнай себе» побудовано на ориґінальному філософському переосмисленні старогрецького міфу про Нарциса. В одному з ранніх листів до М. Ковалинського Сковорода висловлює стривоженість тим, що його молодому другові «внаслідок нерозумного втручання деяких осіб» не дозволено вивчати грецьку мову, і настійно радить йому «не складати зброю». «Май на увазі, що найкращим доказом твоєї любові до мене буде твоя любов до грецьких муз, і якщо тобі дорога наша любов, то знай, що вона буде тривати до тих пір, поки ти будеш шанувати доброчесність і еллінську літературу» (II, 229). Особливо часто Сковорода звертається до Плутарха, один з трактатів якого він переклав у притаманній йому манері вільного переказу, «витлумачивши не зовнішню дзвінкість слів, а саму силу й сутність, начебто грона вичавив у давильні», як він пояснює в супровідному листі до Якова Донця-Захаржевського (II, 211).

З величезним задоволенням заглиблюється Сковорода в тонкощі старогрецької філології. То він, здавалось би, без очевидної необхідності повідомляє, як звучить те або інше слово «у еллінів» («Буквар миру»). То подає як епіграф до однієї з пісень (30-ої) грецький двовірш. То в листі до Гервасія Якубовича, коментуючи присвячене йому послання, витлумачує ознаки такого жанру, як «пісня відхідна» — «по-грецьки апобатеріон».

Іноді, наприклад, у примітках до пісні 14-ої, дає порівняльний переклад того або того слова на грецьку й староєврейську; останньою Сковорода, дякуючи С. Тодорському, так само володів (якщо вірити Ґ. Гесу де Кальве, у філософа завжди була з собою «єврейська Біблія»[83]) і — не без певної, мовити б, інтелектуальної дженджуристості — називав себе на староєврейський взір: Григорій Варсава, тобто «син Сави».