Ходіння по муках

Великий зал ресторану в «Метрополі», пошкоджений жовтневим бомбардуванням, уже не працював, але в кабінетах ще подавали їжу і вино, бо частина готелю була зайнята іноземцями, переважно німцями і тими з відчайдушних ділків, хто зумів добути собі іноземний — литовський, польський, персидський — паспорт. В кабінетах бенкетували, як у Флоренції під час чуми. По знайомству, з чорного ходу, пускали туди й корінних москвичів, — переважно акторів, певних, що московські театри не дотягнуть і до кінця сезону: і театрам, і акторам — безпросвітна загибель. Актори пили, не шкодуючи життя.

Душею цих нічних гульбищ був Мамонт Дальський, драматичний актор, трагік, чиє ім’я в недавньому минулому гриміло не менш гучно, ніж Россі. Це був чоловік дикого темпераменту, красень, картяр, розважний безумець, небезпечний, величний і хитрий. За останні роки він виступав рідко, тільки в гастролях. Його зустрічали в картярських домах у столицях, на півдні, в Сибіру. Розповідали про його неймовірні програші. Він починав старітись. Казав, що залишає сцену. Під час війни брав участь у темних комбінаціях з поставками. Коли почалась революція, він з’явився в Москві. Він відчув гігантську трагічну сцену і захотів зіграти на ній головну роль у нових «Братах-розбійниках».

З усією переконливістю геніального актора він заговорив про священну анархію і абсолютну свободу, про умовність моральних принципів і право кожного на все. Він сіяв по Москві збудження в умах. Коли окремі групи молоді, підсилені карними особами, почали реквізувати особняки, — він об’єднав ці розрізнені групи анархістів, силою захопив Купецький клуб і оголосив його Будинком анархії. Радянську владу він поставив перед доконаним фактом. Він ще не оголошував війни Радянській владі, але, безперечно, його фантазія заходила далі складів Купецького клубу і нічних гульбищ, коли у дворі Будинку, стоячи у вікні, він говорив перед народом, і, слідом за його античним жестом, вниз, у двір, в юрбу летіли штани, чоботи, сувої матерії, пляшки з коньяком.

Цього чоловіка, — похмуре, наче вилите з бронзи, обличчя, на якому пристрасті й бучно прожите життя, як великий скульптор, викарбували складки, зморшки, рішучі лінії рота, підборіддя і шиї з м’яким брудним комірцем, — Даша побачила першим, коли увійшла разом із Жировим у кабінет «Метрополя».

Кришка рояля була піднята. Щуплий бритий чоловік в оксамитній куртці, закинувши голову, стиснувши в зубах цигарку, прикривши віями масляні очі, брав похоронні акорди. За столом, серед безлічі порожніх пляшок, сиділо кілька світових знаменитостей. Один з них, кирпатий, підперши долонею характерне підборіддя, від чого м’яке обличчя його сплющилось, співав тенорком за священика. Інші — резонер, з тельбатим обличчям; похмурий, з одвислою губою, комік; герой, не бритий третю добу і з загостреним носом; любовник, п’яний понікуди; великий прем’єр, з полум’яним чолом, глибоко перерізаним зморшками, і на вигляд зовсім тверезий, — вступали, коли потрібно, хором.