Ходіння по муках
- Автор: Толстой Олексій Миколайович
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Ходіння по муках». Краткое содержание книги:
Дрібно, наче мерзлякувато, посміюючись, він згадав минуле, ближче підсунувся до Даші і вже кілька разів, жестикулюючи, зачепив її ледве опуклі груди…
— А ви пам’ятаєте Єлизавету Київну — з баранячими очима? Вона була до паморок закохана у вашого жениха і зійшлася з Безсоновим. Її чоловік — дуже видатний анархіст-бойовик, Жадов… Він та Мамонт Дальський — головні наші козирі. Слухайте, і Антошка Арнольдов тут! За Тимчасового уряду орудував усією пресою, два власних автомобілі… Жив з аристократками… Одна у нього була — угорка з «Вілла Роде», — такої дивовижної краси, — він навіть спав з револьвером коло неї. Їздив у Париж в минулому липні, — мало його не призначили послом… Осел!.. Не встиг перевести валюту за кордон, тепер голодує, як сучий син. Еге ж, Даріє Дмитрівно, треба йти в ногу з новою епохою… Антошка Арнольдов загинув тому, що завів шикарну квартиру на Кірочній, золочені меблі, кофейники, сто пар черевиків. Палити, ламати, рвати на клапті всі забобони. Абсолютна, звірина, первісна свобода — от! Іншого такого часу не трапиться… І ми здійснимо велику спробу. Всі, хто тягнеться до міщанського добробуту, — загинуть… Ми їх розчавимо… Людина — це нічим не обмежене бажання… — Він притишив голос, прихилившись до Дашиного вуха: — Більшовики — лайно… Вони тільки тиждень були хороші, в Жовтні… І зразу потягли на державність. Росія завжди була анархічною країною, російський мужик — природний анархіст. Більшовики хочуть перетворити Росію на фабрику, — дурниця. Не вдасться. У нас Махно… Перед ним Петро Великий — щеня… Махно на півдні, Мамонт Дальський і Жадов у Москві… З двох кінців запалимо. Сьогодні вночі я вас поведу в деякі місця, самі побачите, який розмах… Згода? Ходімо?
Ось уже кілька хвилин, як за сусідній столик сів блідий молодий чоловік з гострою борідкою. Через пенсне пильно, з-за газети, він дивився на Дашу. Приголомшена фантазією Жирова, вона не пробувала протестувати: в хмарах тютюнового диму, здавалось їй, народжувались, як блискавка, ці неймовірні задуми, плавали чудні обличчя з затисненими в зубах цигарками і розширеними зіницями… Що вона могла заперечити? Пропищала б жалібно про те, що її серденько тремтить перед цими спробами, — і, звичайно, в гуркоті диявольського реготу, гутюкання, гоготання потонув би її писк.
Очі чоловіка з гострою борідкою все настирливіше обмацували її. Вона побачила в його яскраво-червоному галстуку маленький металевий череп, — шпильку, — догадалась, що це той, з ким їй треба зустрітися, підвелась була, але він коротко крутнув головою, наказуючи сидіти на місці. Даша наморщилась, міркуючи. Він показав очима на Жирова. Вона зрозуміла і попросила Жирова принести їй чогось поїсти. Тоді чоловік з борідкою підійшов до її стола і сказав, не розтуляючи губів:
— З богом, в добру путь.
Даша розкрила сумочку й показала половину трикутника. Він приклав її до другої половини, розірвав їх на дрібні клаптики.
— Звідки ви знаєте Жирова? — спитав він швидко.
— Давно, з Петербурга.
— Це нас влаштовує. Треба, щоб вас вважали з їх компанії. Погоджуйтесь на все, що він запропонує, А завтра, — запам’ятайте, — в цей самий час ви прийдете до пам’ятника Гоголю на Пречистенський бульвар. Де ви ночуєте?
— Не знаю.
— Цю ніч перебудете де хочете… Ідіть з Жировим…
— Я страшенно стомилась. — У Даші очі наповнились слізьми, затремтіли руки, але, глянувши йому в недобре обличчя, на шпильку з черепом, вона покірливо опустила очі.
— Пам’ятайте — абсолютна конспірація. Якщо проговоритесь, хоч би ненавмисне, — час бойовий — вас доведеться усунути…
Він підкреслив це слово. У Даші підігнулись пальці на ногах. До стола протовплювався Жиров з двома тарілками. Чоловік із шпилькою підійшов до нього, кривлячи посмішкою тонкого рота, і Даша почула, як він сказав:
— Гарненька дівчинка. Хто така?
— Ну, це ти, знаєш, облиш, Юрка, не для тебе приготовлена. — Усміхаючись чи то погрожуючи, Жиров показав йому навздогін уламки зубів і поставив перед Данією чорний хліб, сосиски і склянку з коричневою бурдою. — То як же, сьогодні ввечері ви вільні?