Ходіння по муках

За деревами сухий вітер гнав куряву. Продзвонив самотній трамвай, гуркочучи по брукові зламаним підніжком. Сірі грона солдатів висіли на поручнях і ззаду на гальмі. У бронзового Пушкіна на голові стрибали горобці, байдужі до революцій.

Даша звернула на Тверську: з спини на неї налетіла курна хмара, закрутила папірцями, донесла до кафе «Бом» — останнього пристановища старого, безтурботного життя.

Тут збиралися поети всіх шкіл, колишні журналісти, літературні спекулянти, спритні юнаки, які легко й ловко пристосовувались до тяжкого часу, дівчата, отруєні нудьгою і кокаїном, дрібні анархісти, що шукали гострих розваг, обивателі, що спокусилися тістечками.

Як тільки Даша зайняла в глибині кафе місце під бюстом знаменитого письменника, хтось змахнув руками, кинувся крізь тютюнові туманності і ляпнувся поруч з Дашею, хихикаючи вологою, гнилозубою усмішкою. Це був давній знайомий, поет Олександр Жиров.

— Я за вами гнався по Лубянці… Певний був, що це ви, Даріє Дмитрівно. Яким побитом, звідки? Ви самі? З чоловіком? Ви пам’ятаєте мене? Був колись закоханий, — ви знаєте це, правда?

Очі його маслились. На жодне запитання він, очевидно, не ждав відповіді. Він був такий самий — з гарячкою збудження, лише прив’яла нездорова шкіра; на худому, довгому обличчі виразним здавався кривуватий, широкий внизу ніс.

— А я стільки пережив за ці роки… Фантастика… В Москві недавно… Я в групі імажиністів. Серьожка Єсенін, Бурлюк, Кручених. Ламаємо… Ви проходили повз Страсний? Бачили на стіні аршинні букви? Це світове зухвальство… Навіть більшовики розгубилися. Ми з Єсеніним цілу ніч працювали. Богородиці й Ісусові Христові дали такого чосу… Таке, знаєте, космічне паскудство, — на світанку дві бабусі прочитали — і обидві зразу дуба врізали». Даріє Дмитрівно, я, крім того, в анархічній групі «Чорний коршун»… Ми вас залучимо… Ні, ні, і мови не може бути… У нас шефом — знаєте хто? Знаменитий Мамонт, Дальський… Геній… Кін… Великий зухвалець… Ще якихось два тижні — і вся Москва в наших руках. От почнеться епоха! Москва під чорним прапором. Перемогу ми задумали відсвяткувати знаєте як? Оголосимо загальний карнавал… Винні склади — на вулицю, на майданах — військові оркестри… Півтора мільйона ряджених. Ніякого сумніву, — половина з’являться голими… І замість фейєрверка — висадимо в повітря на Лосиновому острові артилерійські склади. В світовій історії не було нічого подібного.

За ці дні це була вже третя політична система, з якою знайомилась Даша. Тепер вона просто злякалася. Навіть забула про голод. Задоволений враженням, що він його справив, Жиров удався до подробиць:

— Хіба ви не блюєте кров’ю, коли дивитесь на банальність сучасного міста. Мій друг, Валет, геніальний художник, — та ви пам’ятаєте його, — склав план — як цілком змінити обличчя міста… Зламати й наново збудувати — ми не встигнемо до карнавалу… Дещо вирішено висадити в повітря, — звичайно, Історичний музей, Кремль, Сухареву башту, будинок Перцова… Вздовж вулиці ставимо, на всю висоту будинків, дощані щити і розмальовуємо їх архітектурними сюжетами новітнього, небувалого стилю… Дерева, — натуральне листя недопустиме, — дерева ми офарбовуємо з допомогою пульверизаторів у різноманітні кольори… Уявляєте — чорні липи Пречистенського бульвару, моторошно ліловий Тверський бульвар… Страхіття! Ухвалено також всенародне блюзнірство над Пушкіним… Даріє Дмитрівно, а пригадуєте «прекрасні блюзнірства» і «боротьбу з побутом» на квартирі Телєгіна? Адже з нас тоді знущались.