Ходіння по муках
- Автор: Толстой Олексій Миколайович
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Ходіння по муках». Краткое содержание книги:
Даша труснула головою: «Не хочу… Поховано…»
Візник виїхав на Арбат і звернув ліворуч у провулок. У Даші так забилося серце, що потемніло в очах… Ось двоповерховий білий будинок з мезоніном. Тут з п’ятнадцятого року вона жила з Катею і покійним Миколою Івановичем. Сюди з німецького полону прибіг Телєгін. Тут Катя зустріла Рощина. З цих облуплених дверей Даша вийшла в день весілля, Телєгін підсадив її на сірого лихача, — помчали в весняних сутінках, серед ще блідих вогнів, назустріч щастю… Вікна в мезоніні вибиті. Даша впізнала шпалери в колишній своїй кімнаті, вони висіли клаптями. З вікна вилетіла галка. Візник запитав:
— Праворуч, ліворуч, — як вам?
Даша заглянула в папірець. Спинились коло багатоповерхового будинку. Парадні двері зсередини були забиті дошками. Тому що питати нічого не можна було, Даша довго розшукувала на чорних сходах квартиру 112-а. Де-не-де, коли Даша проходила повз двері, вони прочинялися на ланцюжках. Здавалось, за кожними дверима стояла людина, попереджаючи мешканців про небезпеку.
На п’ятому поверсі Даша постукала, три рази і ще раз, — як її вчили. Почулися обережні кроки, хтось, дихаючи в щілину, розглядав Дашу. Двері відчинила літня висока дама з яскраво-синіми, страшними, вирячкуватими очима. Даша мовчки простягнула їй картонний трикутник. Дама сказала:
— Ах, з Петербурга… Будь ласка, зайдіть.
Через кухню, де, видно, давно вже не готували, Даша пройшла у велику кімнату з запнутими вікнами. В напівтемряві виднілися обриси прекрасних меблів, поблискувала бронза, але й тут було щось нежиле. Дама запросила Дашу на диван, сама сіла поруч, розглядаючи гостю страшними, розширеними очима.
— Розказуйте, — суворо, владно наказала вона.
Даша чесно зосередилась, чесно почала переказувати ті невтішні відомості, про які велів розказати Куличок. Дама стиснула гарні, в перснях, руки на стулених колінах, хруснула пальцями…
— Отже, вам ще нічого не відомо в Петрограді? — перебила вона. Низький голос її тремтів у горлі. — Вам не відомо, що вчора вночі був обшук у полковника Сидорова… Знайдено план евакуації і деякі мобілізаційні списки… Вам не відомо, що сьогодні на світанку заарештовано Віленкіна… — Випроставши судорожно груди, вона підвелася з дивана, відігнула портьєру, що висіла на дверях, обернулася до Даші: — Ідіть сюди. З вами будуть говорити…
— Пароль, — владно сказав чоловік, що стояв спиною до вікна. Даша простягнула йому картонний трикутник. — Хто вам передав це? (Даша почала пояснювати). Коротше!
Він тримав лівою рукою коло рота шовкову носову хустку, що закривала його смугле чи, може, загримоване обличчя. Невиразні, з жовтим обідцем очі нетерпляче придивлялись до Даші. Він знову перебив її:
— Вам відомо: вступаючи в організацію, ви рискуєте життям?
— Я самотня й вільна, — сказала Даша. — Я майже нічого не знаю про організацію. Никанор Юрійович дав мені доручення… Я не можу більше сидіти згорнувши руки, Запевняю вас, я не боюсь ні роботи, ні…
Ви зовсім дитина. — Він сказав це так само уривчасто, але Даша насторожено підвела брови.
— Ви — жінка? (Вона не відповіла). В даному разі це важливо. (Вона ствердно нахилила голову). Про себе можете не розповідати, я вас усю бачу. Я вам довіряю. Ви здивовані?
Даша тільки кліпнула. Уривчасті, впевнені фрази, владний голос, холодні очі швидко зв’язали її незміцнілу волю. Вона відчула те полегшення, коли біля ліжка сідає лікар, блискаючи премудрими окулярами: «Ну, ангел мій, з сьогоднішнього дня ми будемо поводитись отак…»
Тепер вона уважно оглянула цього чоловіка з хустинкою коло обличчя. Він був невисокий на зріст, в м’якому капелюсі, в захисному, гарно пошитому пальті, в шкіряних крагах. І одягом, і точними рухами він схожий був на іноземця, говорив з петербурзьким акцентом, невиразним і глухуватим голосом:
— Ви де спинилися?
— Ніде, я сюди прямо з вокзалу.
— Дуже добре. Зараз ви поїдете на Тверську, в кафе «Бом». Там попоїсте. До вас підійде один чоловік, ви впізнаєте його по шпильці в галстуку — у вигляді черепа. Він скаже парольї «З богом, в добру путь». Тоді ви покажете йому оце. — Він розірвав картонний трикутник і одну половину віддав Даші. — Покажіть так, щоб ніхто не бачив. Він дасть вам дальші інструкції. Коритися йому беззаперечно. У вас є гроші?