Історія ГУЛАГу
- Автор: Аппельбаум Энн
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія»
- ISBN: 966-51-355-9
- Переводчик: Андрій Іщенко
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія ГУЛАГу». Краткое содержание книги:
Актуальність «Історії ГУЛАГу» для України тяжко переоцінити. Ця книжка може і повинна стати одним із чинників формування суспільної думки, яка нарешті зуміє подолати радянський спосіб мислення і дії в новій українській державі й українському суспільстві.
«Все, що відбувалося далі, справило на мене і моїх товаришів сильне враження. Кілька днів я сам ходив, як в тумані, мені здавалося, що я бачу шеренгу засуджених фанатиків-троцькістів, які безстрашно віддають життя зі своїми гаслами на устах…»[1505]
Можливо, під впливом цих випадків бунту НКВД почало ставитися до голодувань і трудових страйків з більшою серйозністю. Від кінця 1930-х років винні у таких виступах отримували додаткові терміни ув’язнення і навіть смертні вироки. Серйозним стало ставлення до голодувань, проте найсерйозніше влада почала ставитися до відмов працювати: це суперечило самому духові таборів. Непрацюючий в’язень становив не тільки дисциплінарну проблему; він також заважав таборові виконувати виробничий план. Страйкарів почали особливо суворо карати після 1938 року, про що пише колишній в’язень:
«Деякі в’язні відмовилися вийти на роботу… щось таке пов’язане з гнилою їжею. Адміністрація, звичайно, діяла енергійно. 14 призвідників, 12 чоловіків і двох жінок, розстріляли. Страта відбувалася в таборі, подивитися на неї вишикували всіх в’язнів. Потім команди з кожного бараку прямо за огорожею копали могили. Мало шансів для нового бунту, поки пам’ять про цей не зітреться…»[1506]
Але навіть перспектива неминучого покарання — і усвідомлення неминучої смерті — не могла знищити прагнення до бунту, і пізніше, після смерті Сталіна, це прагнення виллється у масові виступи. Та навіть за життя Сталіна, навіть у найсуворіші воєнні роки дух бунту не вмирав, про що переконливо свідчить примітна історія повстання в Усть-Усі в січні 1942 року.
В усій історії ГУЛАГу повстання в Усть-Усі, наскільки відомо, є унікальним. Якщо і були якісь масові виступи за життя Сталіна, то ми досі про них не знаємо. Про Усть-Усу відомо багато: переплутані і викривлені версії цієї історії протягом тривалого часу були частиною колективної пам’яті в’язнів ГУЛАГу, однак нещодавно вони отримали докладні документальні підтвердження[1507].
Як це не дивно, але це повстання очолив не в’язень, а вільнонайманий. У той час Марк Ретюнін був керівником лагпункту Лісорейд, невеликого лісового табору, що входив до складу комплексу Воркутлаг. На лагпункті утримувалося близько 200 в’язнів, більше половини з них становили політичні. На 1942 рік Ретюнін уже мав великий досвід роботи в системі таборів: як і багато представників табірного начальства невисокого рангу, він сам колись був в’язнем — відбував десять років буцімто за пограбування банку. Незважаючи на це, табірна адміністрація йому довіряла, один з начальників відгукувався про нього так: «Він готовий пожертвувати своїм життям у виробничих інтересах табору». Інші згадують його як п’яницю і картяра, що, можливо, свідчить про його кримінальне минуле. Ще інші згадують його любов до поезії і «сильний характер» зі схильністю до хвастощів і скандалів — що, можливо, є легендою, яка склалася після його смерті.
Точні мотиви Ретюніна залишаються невідомими. Здається, що його глибоко вразив виданий після початку війни у червні 1941 року категоричний наказ НКВД, що забороняв усім політичним в’язням залишати табори, навіть тим, чиї терміни закінчилися. Афанасій Яшкін, єдиний з початкових учасників змови, що залишився в живих, розповів слідчим НКВД, що Ретюнін був переконаний у тому, що всіх на лагпункті — і в’язнів, і вільних — буде страчено з просуванням німецьких військ вглиб території Радянського Союзу. «Що нам втрачати, — переконував він їх. — Яка різниця: вмирати завтра чи сьогодні як заколотникам… влада розстріляє усіх, хто має "контрреволюційні" вироки, і навіть нас, вільних, яких тут тримають тільки до кінця війни». Такі думки не були чистою параноєю: будучи в’язнем Воркутлагу 1938 року, він напевно знав, що масові розстріли належать до прямої компетенції НКВД. І, незважаючи на свій високий статус начальника цілого лагпункту, йому недавно заборонили поїхати на свята додому.
Інші подробиці підготовки постання невідомі. Не дивно, що Ретюнін не залишив жодних писаних документів. Незважаючи на це, з подальших подій очевидно, що бунт був ретельно підготовленим. Свій перший хід повстанці зробили у другій половині дня 24 січня 1942 року. Це була субота — день, коли табірні озброєні охоронці милися у лазні. Вони, як і очікувалося, прийшли до лазні. Тоді завідувач лазні китаєць Лю Фа, який був учасником змови, швидко замкнув за ними двері. Відразу ж після цього інші змовники роззброїли решту охоронців, які залишилися на вахті. Двоє з них чинили опір. Одного вбили, інший отримав поранення. Вся зброя охоронців потрапила до рук повстанців — всього 12 гвинтівок і чотири револьвери.
1505
Виленский. Сопротивление в ГУЛАГе. — с. 158.
1506
Kravchenko. — p. 341.
1507
Наступна розповідь грунтується в основному на Mikhail Rogachev, «Bun nad Usa», Karta, № 17, 1995. — p. 97–105, та розмові з Рогачовим у липні 2001 року. Деякі деталі — з Полещиков. — с. 37–65; Ivanova, Labor Camp Socialism. — p. 54–55; Осипова. — с. 167–182.