Історія ГУЛАГу
- Автор: Аппельбаум Энн
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія»
- ISBN: 966-51-355-9
- Переводчик: Андрій Іщенко
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія ГУЛАГу». Краткое содержание книги:
Актуальність «Історії ГУЛАГу» для України тяжко переоцінити. Ця книжка може і повинна стати одним із чинників формування суспільної думки, яка нарешті зуміє подолати радянський спосіб мислення і дії в новій українській державі й українському суспільстві.
Не всі втечі відзначалися польотом фантазії і винахідливістю. У багатьох — ймовірно, більшості втеч кримінальні в’язні застосовували насильство. Втікачі нападали на озброєних охоронців, стріляли у них чи душили — так вони чинили також і з вільнонайманими робітниками й місцевими мешканцями[1488]. Не щадили вони і своїх товаришів-в’язнів. Один зі стандартних методів втечі кримінальних передбачав використання канібалізму. Двоє кримінальних в’язнів заздалегідь домовлялися про втечу разом з третім учасником («м’ясом»), який мав служити харчами іншим двом у їхній дорозі. Бука теж пише про суд над професійним убивцею і крадієм, який разом зі своїм колегою втік, взявши з собою табірного кухаря, що мав слугувати втікачам «похідним припасом»:
«Така думка спала їм не першим. Коли ви маєте велику групу людей, які, крім втечі, ні про що більше не мріють, неминуче обговорюються усі можливі варіанти. "Похідний припас" насправді являє собою огрядного в’язня. За потреби його можна вбити і з’їсти. А поки він був потрібен, він ніс "харчі" сам».
Ті двоє зробили так, як планували — вбили і з’їли кухаря, — але не розрахували тривалості мандрівки. Скоро вони знову відчули голод:
«Обидва вони знали, що перший, хто засне, буде вбитий іншим. Тож обидва вдавали, що вони не стомилися, і цілу ніч розповідали один одному історії, пильно приглядаючись до іншого. Стара дружба між ними зробила неможливим відкритий напад на іншого чи визнання обопільних підозр».
Врешті-решт один з них таки заснув. Інший перерізав йому горло. За словами Буки, його схопили через два дні, у мішку він ніс шматки сирого м’яса[1489].
Незважаючи на неможливість дізнатися, як часто відбувалися втечі такого типу, існує чимало схожих історій, які траплялися у таборах з початку 1930-х по кінець 1940-х років, розказаних доволі широким колом колишніх в’язнів. Їх досить для того, щоб із певністю стверджувати, що вони справді відбувалися, принаймні час від часу[1490]. Томас Сговіо на Колимі чув про смертний вирок, винесений двом таким утікачам — вони взяли з собою малолітнього в’язня, і, вбивши його, м’ясо засолили[1491]. Вацлаву Дворжецькому схожу історію розповідали в Карелії в середині 1930-х років[1492].
В усних оповідях про ГУЛАГ також можна натрапити на справді дивовижні історії про втечі і втікачів — багато з них, знову ж таки, цілком імовірно є легендарними. Солженіцин переповідає історію Георгія Тенно, політв’язня-естонця, який багато разів тікав з таборів, одного разу подолавши 500-кілометровий маршрут на коні, човні й велосипеді та діставшись майже до самого міста Омська в Центральному Сибіру. Тоді як деякі історії про Тенно, ймовірно, правдиві — пізніше він потоваришував з іншим табірником і мемуаристом Александром Долгуном, якого познайомив із Солженіциним, — деякі інші дивовижніші історії про його втечі перевірити набагато тяжче[1493]. В одній англійській книжці вміщено історію про священика-естонця, якому вдалося втекти з табору, підробити документи і пішки зі своїми товаришами перетнути кордон з Афганістаном. У тій самій книжці міститься історія в’язня-іспанця, який втік, прикинувшись мертвим під час землетрусу, що зруйнував його табір. За його словами, пізніше він таємно перейшов кордон з Іраном[1494].
Є, нарешті, цікавий випадок Славомира Равича, спогади якого «Довгий шлях» являють собою найяскравіший і найзворушливіший твір про втечу з табору в усій табірній літературі. За цими спогадами, Равича арештували після радянського вторгнення у Польщу і відправили до північних таборів. Він твердить, що йому вдалося втекти з мовчазної згоди дружини начальника табору та у товаристві шести інших в’язнів, один з яких був американцем. Разом з дівчиною-полячкою, яку він підібрав по дорозі, їм вдалося вибратися з Радянського Союзу.
1488
ГАРФ, 9401/13/64, 9401/12/319 та ін.
1489
Buca. — p. 123–127.
1490
Віленський, інтерв’ю з автором.
1491
Sgovio. — p. 177.
1492
Дворжецкий. — с. 48.
1493
Dolgun. — p. 338.
1494
С. A. Smith.