Крига. Частини ІII–ІV
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-151-3
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини ІII–ІV». Краткое содержание книги:
— Пан комісар Шембух шепнув слівце полковникові Ґайстові, — пробурмотілося саркастично в бороду.
Щекєльніков, однак, мав стурбований вигляд. Вигнавши зимівника копняками за двері, він довго задумливо чистив ножа об рукав.
— Ви собі ворогів вельможних наплодили, пане Ґе.
— Що ж, такий був намір. Зате маю ще могутнішого союзника. Завтра шепну слово, кому слід.
Чинґіз і далі хитав головою.
— Але вони знали, що ви про це довідаєтеся.
— Отож-бо: вони хотіли мене застрахати.
— То чому не прийшли на Цветистую?
— Бо я б по судах їх затягав, кгр, а тут вони можуть шарпати цих бідолах скільки заманеться.
Чинґіз сховав ніж.
— Шиють вам вирок, пане Ґе.
— Балаканина. Ви завжди найгірше…
— Послухаєте Щекєльнікова, онуків будете бавити.
Зєйцов мусив би, утім, мати десь у Вежі захований запас спиртних напоїв, бо після повернення з других відвідин Майстерні засталося його в кутку біля грубки п’яним, хоч візьми й викрути, із носом і підборіддям, встромленими між сторінок трансцендентних віршів, і духом алкогольних парфумів. Хитра бестія, перш ніж горілкою заколисався, сховав пляшку назад. Усю дорогу в Мармеладнице й санами крізь Іркутськ — вибілений завірюхою, що навіть Сонця не було видно, — трусилося від холоду й мало зубами не клацалося, мріючи про склянку рому або сливовиці.
Господь Бог поскупився. Забіглося на третій поверх, струсилося на порозі сніг із взуття, ще в шубе й шапке, із торбою на плечі, а тут уже панна Марта гукає й із кухні Лєокадію Ґвуждж веде. — Пане Бенедикте, гостя до вас! — Що було робити, запросилося її до вітальні, покоївка принесла кави й свіжоспеченого хліба з медом.
— Мгм, вибачте, пані, — бурмотілося із повнісіньким ротом, кинувшись на цей предзавтрак, — ледве тримаюся на ногах після нічної зміни…
— До мене приходила охранка, — кинула пані Ґвуждж, озираючись за прислугою, як виходила.
Зітхнулося болісно.
— Знаю, знаю, пані Лєокадіє, я наступив тут кільком особам на мозоль, це незабаром владнається, але ще упродовж кількох днів…
Вона вдарила відкритою долонею по стільниці, а руки в неї були, як у чорнороба на студниці, підскочив увесь посуд, упала кришка цукерниці, задзеленчала гасова лампа.
— Пане Бенедикте! Я не прийшла вас попереджати! Ви людина свавільна, до того ж вкрай затята у своєму божевіллі, й мало по суті від батька свого відрізняєтеся, я це тепер добре бачу; я хочу, щоби ви їх від мене назавжди віднадили! Вони мені в сім’ю влазять! Людей лякають! Учора ще гірше — до Раппапорта прийшли, начальство тероризували, — я втратила роботу!
Запилося теплий хліб гарячою кавою, хвилі життєдайної температури розходилися всередині організму, а одразу по тому лінь і природна сонливість найшли, осунулося в кріслі з міною, що свідчила, мабуть, не про найвищу гостроту інтелекту.
— Але що я можу вдіяти, — вибачитися, то вибачте, — все одно я незабаром виїжджаю, тож воно самé…
Вона перехилилася через стільницю.
— Що ви їм наговорили, Бога ради! Адже ті, що з охранкою ходять…
— Мгм?
— Вони показали мені документи! — Пані Лєокадія стиснула кулаки. — Вони хочуть викопати її.
— Перепрошую?
— Емільку, вашу сестру! — зашипіла вона. — Хочуть могилу розкопати, домовинку вийняти, відкрити… Тільки через мій труп! — знову вдарила вона кулаком по столі.
Протверезилося.
— Зачекайте, — ексгумувати Емільку — зараз! — Так вони вам казали? — Ну так, врешті-решт, — я й не подумав! — Кров від крови, плоть від плоті Батюшки Мороза — а хтось із Братства Боротьби з Апокаліпсисом мусив їм проговоритися — Шембухові? Побєдоносцеву? Пані Лєокадіє! — Ухопилося її за той стиснутий кулак. — Прошу пригадати! Чи вони якось представлялися? Казали, чия це воля? Чиїм прізвищем погрожували? Ну так — урешті-решт — ну звичайно! Але маленька дитина, немовля — чи могла? Не могла — яка тоді стала структура подібного абааса?..
Пані Ґвуждж поглянула із жахом, і якусь мить малося враження, що вона ось-ось вибухне уже нестримним гнівом, навіть відсмикнулося руки й відсунулося від столу, бо — поб’є посуд, розтовче лампу, поперевертає меблі; але хвиля обернулася в інший бік, і з пані Лєокадії ураз вийшла уся пара у вигляді глухого сміху.