Крига. Частини ІII–ІV
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-151-3
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини ІII–ІV». Краткое содержание книги:
— Справа державної ваги, — прошепотів Саша Павліч докторові Теслі. — Граф зайнятий.
Серб почав розстібати смокінґ.
— Я теж зайнятий! — прогарчав він сердито.
Комісар Ур’яш зауважив його понад сивою головою балакучого директора Обсерваторії.
— А, наш чарівник! — вигукнув він і вирвався від нахабної свити. Напружуючись для разюче штучної посмішки — фальшивої посмішки — він енерґійно потрусив праву руку винахідника, що старий Тесла аж сперся на стіл. — Мої буряти питають, чому ваш бубон сьогодні не б’є, — спитав його далі напівсерйозно Францішек Марковіч.
— Вимкнув, — буркнув доктор.
— Але ж ви, мабуть, не покинули досліджень? Губернатор дуже цікавиться вашими досягненнями. — Фальш у голосі, фальш у виразі обличчя, фальш у позі тіла.
З іншого боку, правда була така, що останніми днями Тесла майже цілковито присвятив себе дедалі більш божевільним ідеям федоровцев (уночі вони воскрешали мишей під Молотом Тьмідини, і Саша божився, що на кілька секунд, тобто у верхній точці хвилі неґентропії, гризунам поверталися ознаки життя), і жодних досягнень просто не мав.
— Ми дуже тішимося зацікавленням Його Світлости, — вклонився інженер Яґо.
Пан Ур’яш зміряв його вже серйозним поглядом.
— Та-ак, — зітхнув він. — Не сумніваюся. — Він прогнав коротким жестом директора, який щось торочив йому з-за ліктя. — Господин Ґерославський, можна вас на хвилинку. — Він відійшов у кут, поклав руки на гарячі кахлі.
— Я власне сам маю до вас справу, — відізвалося.
— О?
Відтак лаконічно оповілося йому про клопоти із жандармерією у Зимному Ніколаєвську й про те, що охранка цькує знайомих батька.
Не можна сказати, щоб він явно здивувався.
— Дурні, всі вони дурні, — бурмотів він, сперши до печі чоло із потужними округлостями під білявими кучерями. — Ви ж бачите, мусите бачити. — Втім він хитро глянув. — Будете дотримуватися угоди з Его Сиятельством, як би кості не лягли!
— Але скажіть уже ясно, господин Ур’яш! — кинулося роздратовано, бо не моглося втямити, чому так важко відчитати цю правду, так, ніби хтось раптом спеціально огортав розум серпанком напівоблуди.
— Відлига в Європі, Зима в Сибіру. Ви дали слово!
— Слово? — відповілося поволі.
— Пам’ятайте: тільки Шульц при владі може запевнити безпеку вам і вашому фатерові. Тіґрій Етматов і його люди вірні мені — вони будуть вірними й вам. Розумієте? Его Сиятельство, може, й не вірить у замороження Історії, але я…
— Але, — що відбувається? Хто розсилає довкола мене поліцію? — підступилося ще ближче. — Побєдоносцев? — шепнулося на видиху.
— Дýрні, дýрні, дýрні, — тихо торочив у бік печі пан Ур’яш. — Якби він конче не мусив, то Імператор не призначив би генерал-губернатором таку людину, як Шульц, тобто метку, амбітну, самостійно мислячу — характерну! — Нездоровий рум’янець уже давно спалахнув у нього на обличчі, він урешті відклеївся від печі. — Адже в цьому найсильніше проявляється принцип верховенства в самодержавній країні: той безпечно залишається при владі, приділеній йому згори, хто є дурнем, пане Ґерославський, хто є дурнем, бо становить тоді тим менший ризик для автократа. Котрий живе в постійному страху, — прошепотів він, — перед кожним, кому був змушений відступити бодай дещицю своєї абсолютної влади.
Утім зовсім не здивували ці антидержавні слова з уст чиновника Канцелярії генерал-губернатора. Попри все, після тьмідини, мусилося уже більше тієї єдиноістини пізнати, аніж зумілося її в словах — у мові другого сорту — виплюнути в матеріальний світ.
— Тож самі бачите, — сказалося з ноткою сарказму в стишеному голосі, — виходом є тільки влада Історії. А ніякої не людини й не людських спільнот. — Піднеслося і впустилося коцюбу; вона задзеленчала об дверцята печі. — Чи існує несправедлива сила земного тяжіння? Чи є підла астрономія? Недобросовісна математика?
— Так, я знаю, Алєксандр Алєксандровіч надіслав губернаторові обширного листа… Але на даний момент, — Францішек Марковіч озирнувся на Теслу, — у даний момент уваги вимагають інші справи. — Він прочистив носа, що пролунало, як зітхання коня. — Тесла послухає, якщо ви його попросите?
— Про що?
— А ви думаєте, навіщо я сюди припхався? Життя йому рятувати.
— То Его Сиятельство більше не ручаються перед Імператором за безпеку доктора Тесли?