Крига. Частини ІII–ІV

— О?

Відтак лаконічно оповілося йому про клопоти із жандармерією у Зимному Ніколаєвську й про те, що охранка цькує знайомих батька.

Не можна сказати, щоб він явно здивувався.

— Дурні, всі вони дурні, — бурмотів він, сперши до печі чоло із потужними округлостями під білявими кучерями. — Ви ж бачите, мусите бачити. — Втім він хитро глянув. — Будете дотримуватися угоди з Его Сиятельством, як би кості не лягли!

— Але скажіть уже ясно, господин Ур’яш! — кинулося роздратовано, бо не моглося втямити, чому так важко відчитати цю правду, так, ніби хтось раптом спеціально огортав розум серпанком напівоблуди.

— Відлига в Європі, Зима в Сибіру. Ви дали слово!

— Слово? — відповілося поволі.

— Пам’ятайте: тільки Шульц при владі може запевнити безпеку вам і вашому фатерові. Тіґрій Етматов і його люди вірні мені — вони будуть вірними й вам. Розумієте? Его Сиятельство, може, й не вірить у замороження Історії, але я…

— Але, — що відбувається? Хто розсилає довкола мене поліцію? — підступилося ще ближче. — Побєдоносцев? — шепнулося на видиху.

— Дýрні, дýрні, дýрні, — тихо торочив у бік печі пан Ур’яш. — Якби він конче не мусив, то Імператор не призначив би генерал-губернатором таку людину, як Шульц, тобто метку, амбітну, самостійно мислячу — характерну! — Нездоровий рум’янець уже давно спалахнув у нього на обличчі, він урешті відклеївся від печі. — Адже в цьому найсильніше проявляється принцип верховенства в самодержавній країні: той безпечно залишається при владі, приділеній йому згори, хто є дурнем, пане Ґерославський, хто є дурнем, бо становить тоді тим менший ризик для автократа. Котрий живе в постійному страху, — прошепотів він, — перед кожним, кому був змушений відступити бодай дещицю своєї абсолютної влади.

Утім зовсім не здивували ці антидержавні слова з уст чиновника Канцелярії генерал-губернатора. Попри все, після тьмідини, мусилося уже більше тієї єдиноістини пізнати, аніж зумілося її в словах — у мові другого сорту — виплюнути в матеріальний світ.

— Тож самі бачите, — сказалося з ноткою сарказму в стишеному голосі, — виходом є тільки влада Історії. А ніякої не людини й не людських спільнот. — Піднеслося і впустилося коцюбу; вона задзеленчала об дверцята печі. — Чи існує несправедлива сила земного тяжіння? Чи є підла астрономія? Недобросовісна математика?

— Так, я знаю, Алєксандр Алєксандровіч надіслав губернаторові обширного листа… Але на даний момент, — Францішек Марковіч озирнувся на Теслу, — у даний момент уваги вимагають інші справи. — Він прочистив носа, що пролунало, як зітхання коня. — Тесла послухає, якщо ви його попросите?

— Про що?

— А ви думаєте, навіщо я сюди припхався? Життя йому рятувати.

— То Его Сиятельство більше не ручаються перед Імператором за безпеку доктора Тесли?