Крига. Частини ІII–ІV

Дмухнулося востаннє тютюновим димом, відтак пштрикнулося недопалком у Шембухa.

— Для мене тюрма. Господь з вами, Іване.

І навіть не грюкнулося дверима на прощання.

— Добре пішло? — запитав пан Щекєльніков.

— Мгм?

— Бо ви такі втішені.

— Він обіцяв мені смертну кару. Щонайменше, довічне.

Чинґіз зупинився між поверхами на майданчику мармурових сходів. Спершись квадратними плечима до стіни біля паруючої статуї, він гучно розсміявся, аж хапаючись за живота й діафрагму.

— Що? — пробурмотілося, усе ще посміхаючись; кінчиком язика підхопилося з вусів краплину крови. — Ну що?

— Ні-нічого, пане Ґе, — видихнув він. — Маєте при собі отой свій револьвер?

— Зараз заберу. Йдемо, день минає.

Поїхалося на Цветистую за Ґросмайстером і зразками металів. А потім знову Мармеладницей до Зимного Ніколаєвська до Лабораторії Круппа. Mijnheer Іртейма ще не засталося за його столом, крижлізні механізми й тунґетитові електричні системи, плетива циноморозних ниток, тонших, ніж сонячні промені, й мороскляні жарівки, все це валялося там у звичному безладді; минулого тижня відбулася чергова кількаденна евакуація з Майстерні (лютий майже вморозився у робітню), й ентропія у Вежі ще не спала до нормального тут рівня. Шкрябалося за своїм столом офіційні звіти, поблизу білого засніженого вікна, у світлі гасової лампи, при блиманні електричних ламп, під звуки пахкаючого самовара й бляшаний гуркіт якоїсь нової апаратури, власне випробовуваної доктором Вольфке, й свист вітру поруч; шкрябалося пером із не цілком приємним усвідомленням, що це один із останніх таких днів, що ця інтермедія неминуче закінчується. Іркутськ, Ніколаєвськ, Крупп — це був певний етап у житті, мабуть, необхідний. Але тепер час звідси відмерзати.

Інженер Іртейм з’явився після третьої, тягнучи під пахвою бляшану коробку; він якусь мить ладився, струшуючи сніг і гріючись біля печі. Вийнялося зі сховку невелику пляшку рому, капнулося йому до чая. Іртейм подякував. Він ледве міг утримати в безпалій, онімілій, неслухняній руці склянку. Коробку інженер залишив одразу за порогом. — Бо розтане. Мушу зараз же кинути до контейнерів.

— Що там у вас?

— Крига. — Він випив, хляпнулося йому в склянку самого рому. — Dank u.

— Я подумав, що перевірю ваші слова про другий гідрологічний обіг тунґетитових сполук.

— Ви розпитали про тих людей?

— І це теж. Умф. Зачекайте. Допоможіть мені.

Пронеслося коробку між шафами й стояками до пристановища інженера. Він скинув із себе шубу й малахай, розплутав шарфи, а відтак розмашистим жестом очистив місце на стільниці. У Бусічкіна він позичив тузінь глибоких тарілок. Тепер Іртейм викладав на них із коробки шматки льоду, бурульки й фірнову сніжну мерзлоту. Один кавалок був увесь чорний. Провелося пальцем по вузлуватій масі.