Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Пост-апокалипсис » Крига. Частини ІII–ІV
Крига. Частини ІII–ІV - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Крига. Частини ІII–ІV

Электронная книга - «Крига. Частини ІII–ІV». Краткое содержание книги:

Прибувши до Іркутська, Бенедикт Ґерославський потрапляє в середовище великих підприємців і промисловців, частина з яких прагнуть політичної незалежності Сибіру. Тут він співпрацює з геніальним американським винахідником Ніколою Теслою, якому російський імператор доручив розробити зброю проти лютих, аби подолати Кригу і розморозити Історію. Проте на кожному кроці на Бенедикта чигають небезпеки й випробування, влаштовані фанатичними шанувальниками Мороза, якими керує всемогутній Григорій Распутін. Усе ж він прямує у саме серце Краю Зими. Чи вдасться Ґерославському розшукати батька? Чим завершаться експерименти Тесли? Чи настане в Євразії велика Відлига? І чи розшукає наш герой свою прекрасну Єлену?
1 ... 206 207 208 209 210 211 212 213 214 ... 365
Перейти на страницу:

Підвелося.

— Тільки час на вас марную. Ви програли штовханину між чиновниками, то мусите свою жовч на когось вилити, — відведіть собі душу на секретареві. До побачення.

— Сидіти! — зарепетував він.

Сілося.

— Щоб узагалі повернутися в Європу живим і не до решти сивим іще, — солодко посміхнувся комісар, раптом розтягуючи бульдожу пику в чужій їй гримасі, — ви зробите так, як я скажу. Ви депонуєте в нас усі отримані з губернаторською печаткою документи. Цілковито зізнаєтеся у присутності полковника Ґайста й радника фон Екка у ваших злочинних замірах зі зрадником Шульцем і розповісте про вашу роль у його протиімператорському плані, тобто про те, як ви погодилися домовитися для нього на переговорах із лютими за посередництвом Батька Мороза про Сибірське Царство. Понял?

Витріщилося на нього із німим подивом.

— А як ні, — усміхався Шембух, — а як ні, то самі миттю в тюрьме опинитеся, за звинуваченнями, які тягнуть на смертну кару, й жоден Шульц-Зимовий вам не допоможе.

Піднеслося цигарку до уст.

— Це шантаж?

— А як ви гадаєте?

— Це шантаж! — ствердилося із неприхованою радістю, а Его Благородие Іван Драґутіновіч Шембух закліпав від раптового переляку, наче на божевільного позираючи, навіть його потьміт трохи прив’яв.

Шантаж! Яка полегша! Майже хотілося ухопити комісара за обвисле підгорля й поцілувати двічі із щирою вдячністю, — що він дає такий шанс. Шантаж! Шантаж у Краї Криги, кришталево чистий і ясний: погроза смертю за очевидну брехню. Боже мій, справжнісінький шантаж, як у драмі, як у задушливому романі!

Дмухнулося востаннє тютюновим димом, відтак пштрикнулося недопалком у Шембухa.

— Для мене тюрма. Господь з вами, Іване.

І навіть не грюкнулося дверима на прощання.

— Добре пішло? — запитав пан Щекєльніков.

— Мгм?

— Бо ви такі втішені.

— Він обіцяв мені смертну кару. Щонайменше, довічне.

Чинґіз зупинився між поверхами на майданчику мармурових сходів. Спершись квадратними плечима до стіни біля паруючої статуї, він гучно розсміявся, аж хапаючись за живота й діафрагму.

— Що? — пробурмотілося, усе ще посміхаючись; кінчиком язика підхопилося з вусів краплину крови. — Ну що?

— Ні-нічого, пане Ґе, — видихнув він. — Маєте при собі отой свій револьвер?

— Зараз заберу. Йдемо, день минає.

Поїхалося на Цветистую за Ґросмайстером і зразками металів. А потім знову Мармеладницей до Зимного Ніколаєвська до Лабораторії Круппа. Mijnheer Іртейма ще не засталося за його столом, крижлізні механізми й тунґетитові електричні системи, плетива циноморозних ниток, тонших, ніж сонячні промені, й мороскляні жарівки, все це валялося там у звичному безладді; минулого тижня відбулася чергова кількаденна евакуація з Майстерні (лютий майже вморозився у робітню), й ентропія у Вежі ще не спала до нормального тут рівня. Шкрябалося за своїм столом офіційні звіти, поблизу білого засніженого вікна, у світлі гасової лампи, при блиманні електричних ламп, під звуки пахкаючого самовара й бляшаний гуркіт якоїсь нової апаратури, власне випробовуваної доктором Вольфке, й свист вітру поруч; шкрябалося пером із не цілком приємним усвідомленням, що це один із останніх таких днів, що ця інтермедія неминуче закінчується. Іркутськ, Ніколаєвськ, Крупп — це був певний етап у житті, мабуть, необхідний. Але тепер час звідси відмерзати.

Інженер Іртейм з’явився після третьої, тягнучи під пахвою бляшану коробку; він якусь мить ладився, струшуючи сніг і гріючись біля печі. Вийнялося зі сховку невелику пляшку рому, капнулося йому до чая. Іртейм подякував. Він ледве міг утримати в безпалій, онімілій, неслухняній руці склянку. Коробку інженер залишив одразу за порогом. — Бо розтане. Мушу зараз же кинути до контейнерів.

— Що там у вас?

— Крига. — Він випив, хляпнулося йому в склянку самого рому. — Dank u.

— Я подумав, що перевірю ваші слова про другий гідрологічний обіг тунґетитових сполук.

— Ви розпитали про тих людей?

— І це теж. Умф. Зачекайте. Допоможіть мені.

Пронеслося коробку між шафами й стояками до пристановища інженера. Він скинув із себе шубу й малахай, розплутав шарфи, а відтак розмашистим жестом очистив місце на стільниці. У Бусічкіна він позичив тузінь глибоких тарілок. Тепер Іртейм викладав на них із коробки шматки льоду, бурульки й фірнову сніжну мерзлоту. Один кавалок був увесь чорний. Провелося пальцем по вузлуватій масі.

1 ... 206 207 208 209 210 211 212 213 214 ... 365
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)