Крига. Частини ІII–ІV

Зненацька з групою дахолазів з’явилися Філімон Романовіч Зєйцов. Уже впродовж тривалого часу бачилося його абсолютно тверезим. (Задумувалося, чи мати це за добрий чи лихий знак). Він втішився, коли взнав, що підмінилося голландця.

У шкіряній сумці разом зі скибками хліба зі смальцем, перекладеними цибулею, він приносив собі тепер на ніч не пляшку «Пані Поклєвської», а товсті томища книжок. Зєйцов сором’язливо показав їх, ледве останній асистент доктора Вольфке покинув восьмий поверх: антологія нової метафізичної поезії, якісь релігійні твори, а на додачу — «Про похвальний труд» християнських марксистів-антиструвівців. Страшно навіть подумати, який новий Зєйцов виросте після смерти Ачухова на усіх цих духовних добривах.

— Тільки не здумайте тут знову взятися за аґітацію, — остереглося його. — Сáме найгірший для цього момент.

— Слышал я, слышал: замикають, відпускають, замикають. Ех, Зима.

Вітер вив і стогнав за вікнами Вежі, як сто тріснутих труб єрихонських, чулося під ногами вібрацію, що прошивала усю крижлізну конструкцію, зачаток резонансу. Тесла б певно одразу підрахував частóти, подумалося, підрахував і кишеньковим апаратом розтрощив би і Вежу, і Дірявий Палац, і усе повітряне рейкове полотно Зимного Ніколаєвська. Притулилося чоло до шиби, заслоняючи долонями очі від яскравого нафтовоелектричного світла, — але навіть світло інших Веж важко побачити в цій арктичній хуртовині, в цих зимових сутінках. Відкрилося годинник. Двічі слід було пройтися до Майстерень при Палаці, може, й тричі, якщо Вольфке вранці спізниться через замети. Луп-длуп-луп, грюкали над головою дахолази-кригобої.

Чекалося, поки вони зійдуть, і вийнялося торбу зі зразками металів, обстріляних Променем Смерти.

— Послухайте, Зєйцов, ці книжки, мабуть, дуже нудні, вам не випадало тут іноді заснути?

— Ні, ні, це абсолютно…

— А ну ж? На чотири години, скажімо, до півночі? Я мав би встигнути.

Зєйцов почухав збиту в ковтуни бороду.

— Але я не брехатиму, коли мене спитають.

— Коли спитають, то вже буде по всьому. Просто не відповідайте, коли вас не спитають, стільки ви можете зробити для мене, га?

Це було жорстоко, — бо як ще він міг би зірватися із гачка вдячности, вдячности бодай за цю роботу, не кажучи вже про пробачений замах на життя у Транссибірському експресі? Висíв, наскрізь пронизаний, як черв’як на голці.

Зєйцов опустив погляд, але й це не допомогло, він не вивільнився: притис до впалих грудей відкриту книжку, покивав головою.

— Але ви нічого не вкрадете? Що ви заміряєтеся зробити?

— Я сфотографую променями Рентґена трохи залізяччя. — Потрусилося мішком. — Машина стоїть в іншому кутку, ви навіть не почуєте.

Не подумалося тільки про плівки для опромінення: що робити з ними, тобто з їхньою відсутністю, як замаскувати недостачу. Щоправда, в цьому безладі після швидкого переміщення із Майстерні має право загубитися навіть кільканадцять штук. Але може ще більше ускладнити докторові Вольфке інвентаризацію, перенісши сюди всі плівки зі студниць… Ідучи на калібрування машин, встановлених там для крижаних експериментів, узялося в’язку ключів до усіх промислових приміщень Круппа.