Крига. Частини ІII–ІV

— … проте не виїхав із Іркутська. Я зустрів учора в клубі пана Макарчука, який є молодшим партнером у правничій канцелярії, і зайшла мова про заповіти…

— Не починайте знову, у вас попереду ще довге життя.

Він закурив, дмухнув, махнув рукою в диму.

— Що мене чекає — це інша болячка. У кожному разі Макарчук каже, що виконує заповіт одного живого небіжчика, і що знову охранка буде їм клієнтів відлякувати. Якого це «живого небіжчика» питаюся, на що Макарчук згадує щось про геолога, якого розшукує поліція, і тут я одразу згадав про вашого батька, й нумо Макарчука розпитувати.

— Ну, кажіть уже!

Mijnheer Іртейм посміхнувся під рудим заростом.

— Гільо Кальоусек виявляється, залишив тут сім’ю. Сестру й племінницю, здається. Макарчук як виконавець заповіту Кальоусека пильнує за пенсією, яку їм виплачує асекураційне товариство. Річ у тім, що товариство отримує анонімні листи, а останнім часом також напівофіційні доноси із Третього Відділення, що Кальоусек удав свою смерть в експедиції на північ, аби утекти від слідства у справі — тільки послухайте-но — «польських геологів, розшукуваних гончими листами за антидержавні злочини».

Схопилося на рівні.

— Він назвав прізвища?

Mijnheer Іртейм для більшого ефекту спершу випустив носом дим.

— Александер Івановіч Черський.

Розсміялося.

— Я мав рацію! Ключ до Шляхів Мамутів лежить у таємній гідрографії Байкалу! Таємницю того, що, власне, випливає десь тут на поверхню з тунґетитових вод, і з вторинного атмосферного обігу, можливо, вже хімічно видозміненого, можливо, вже біологічно пов’язаного, розкрили вони — Богданович, Черський, мій батько, певно й Кроулі, й Кальоусек, — припис, метод шаманів, чи, може, лише картографію — географічні координати Чорної Оази! Як ви думаєте, щось подібне справді існує? — Ухопилося його за руку. — Ви мусите мене познайомити з нею, з тією його сестрою. Вона певно має змогу зв’язатися із Кальоусеком! Кальоусек приведе мене до Черського, і я незабаром матиму мапи Кароля Богдановича, а також мапи від губернатора…

— Повільніше, повільніше! — засміявся голландець. — Я нікуди не тікаю.

— Але мене час підтискає. Пане Генрику, упродовж тижня або двох я мушу вже рушати з Іркутська, Шульц дає мені обладнання, гроші, людей, — а тепер нарешті з’являється реальний шанс, щось конкретне, за що можна ухопитися і…

— То ви виїжджаєте.

Відпустилося його.

— Так.

Іртейм похитав головою, а лівою рукою взявся машинально похитувати, туди й сюди, зупинний стрижень лабораторного годинника.

— Я намагаюся допомогти вам, пане Бенедикте, — сказав він, відвівши погляд, — але ж…

— Ви думаєте про те, що я скажу йому про вас.

— Ні. Тобто… не це найважливіше. — Якусь мить він смоктав мундштук люльки. Потьміт щільнішав. — Як отой князь домовився про мир із японцями, так ви маєте домовитися про мир із лютими, чи не так? Територіальний уклад: чи Крига відступить, чи ні. Але перш ніж ви виїдете… Розумієте, бо якщо й справді Відлига, то я…