Тягар пристрастей людських
- Автор: Моэм Сомерсет Уильям
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4783-3
- Переводчик: Елена Даскал
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тягар пристрастей людських». Краткое содержание книги:
Саллі принесла чеддер, і Ательні продовжив свої багатослівні просторікування.
— Найбільша на світі помилка думати, що без грошей неможливо виростити дітей. Гроші потрібні, щоб виховати їх джентльменами та леді, але я не хочу, щоб мої діти були леді та джентльменами. Мине ще рік, і Саллі сама зароблятиме собі на життя. Піде вчитися до кравчині, правда ж, Саллі? А хлопці служитимуть своїй країні. Я хочу, щоб вони всі пішли на флот; там життя веселе і здорове, смачна їжа, гарна платня і пенсія до кінця життя.
Філіп запалив люльку. Ательні палив самокрутки з гаванського тютюну. Саллі вийшла з кімнати. Юнак був стриманим і соромився того, що йому так відкривають душу. Ательні зі своїм громоподібним голосом у миршавому тілі, зі своєю пихою, зовнішністю іноземця і рвучкими жестами був дивовижним створінням. Він неабияк нагадував Філіпові Кроншоу. Мав таку ж незалежну думку, таку ж схильність до богемного життя, але значно жвавіший темперамент і не такий витончений розум, тому не цікавився абстрактними матеріями, які робили розмови із Кроншоу такими захопливими. Ательні страшенно пишався родиною, з якої походив; він показав Філіпові світлини маєтку єлизаветинської епохи і сказав йому:
— Родина Ательні жила тут сімсот років, мій хлопчику. Ах, якби ви лише бачили каміни і стелі!
У стінній панелі була шафка, з якої Торп дістав аркуш зі своїм генеалогічним деревом, і продемонстрував його Філіпові з дитячим задоволенням. Родина була і справді поважна.
— Бачите, як змінювалися наші родинні імена — Торп, Етельстан, Гарольд, Едвард; я дав своїм синам родинні імена. А дівчаткам, як бачите, я теж дав іспанські імена.
У Філіпа з’явилося дивне відчуття, що вся ця історія, можливо, була хитромудрою вигадкою, розказаною без жодної ницої причини, а просто через бажання справити враження, здивувати, зачудувати. Ательні казав, що навчався у Вінчестері, однак хлопцеві, що тонко відчував різницю у поведінці, не вірилося, що його новий знайомий закінчив одну з найкращих приватних шкіл. Коли чоловік наголошував, які видатні шлюби укладали його предки, Філіп замислився, чи Ательні часом не син якогось крамаря з Вінчестера, аукціонера чи торговця вугіллям. Можливо, схоже прізвище було його єдиним зв’язком зі стародавнім родом, чиє генеалогічне дерево демонстрував чоловік.
88
У двері постукали, і досередини забігла зграйка дітей. Тепер вони були чисті й охайні; їхні личка блищали від мила, а волосся було зализане донизу: під наглядом Саллі діти вирушали до недільної школи. Ательні, як завжди, перебільшено театрально пожартував із ними, але видно було, що чоловік любить усіх своїх синів і доньок. Він так зворушливо пишався їхнім міцним здоров’ям і гарним виглядом. Філіп відчував, що діти трохи соромляться його, і коли батько відіслав їх, усі висипали з кімнати, не приховуючи полегшення. За кілька хвилин навідалася місіс Ательні. Вона витягла з волосся папільйотки і тепер мала вигадливу зачіску. Жінка вбрала просту чорну сукню та капелюшок із дешевими квітами і намагалася втиснути свої червоні й грубі від роботи руки в чорні лайкові рукавички.
— Я збираюся до церкви, Ательні, — повідомила вона. — Вам нічого більше не потрібно, правда?
— Нам не вистачає лише твоїх молитов, моя люба Бетті.
— Вони тобі не допоможуть, ти вже занадто нагрішив, — усміхнулася жінка, а потім повернулася до Філіпа й мелодійно протягнула: — Ніяк не вдається змусити його піти до церкви. Він нічим не кращий за жодного атеїста.
— Хіба вона не схожа на Рубенсову другу дружину? — вигукнув Ательні. — Хіба вона не виглядала б розкішно в костюмі сімнадцятого століття? Ось із якими жінками варто одружуватися, мій хлопчику. Ви лише подивіться на неї.
— Здається, ти кому завгодно задуриш голову, — спокійно відповіла дружина.
Їй нарешті вдалося застебнути рукавички, але перед тим, як піти, жінка повернулася до Кері з люб’язною й трохи сором’язливою усмішкою.
— Ви залишитеся випити чаю, чи не так? Ательні любить із кимось побазікати і нечасто зустрічає когось достатньо розумного.
— Звичайно, він залишиться випити чаю, — погодився чоловік. Місіс Ательні вийшла з кімнати. — Мені хочеться, щоб діти ходили до недільної школи, і подобається, що Бетті відвідує церкву. Я вважаю, жінкам слід вірити в Бога. Сам я не вірю, але люблю, коли вірять жінки і діти.