Тягар пристрастей людських
- Автор: Моэм Сомерсет Уильям
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4783-3
- Переводчик: Елена Даскал
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тягар пристрастей людських». Краткое содержание книги:
— Лише подивіться, торкніться, м’якенькі, наче шовк. Яка дивовижна грація! А вже за п’ять років його знесуть і перетворять на дрова.
Ательні наполіг на тому, щоб Філіп зайшов до однієї кімнати на другому поверсі, де чоловік без піджака, гладка жінка та трійко дітей їли недільний обід.
— Я привів цього джентльмена, щоб показати йому вашу стелю. Ви колись бачили щось таке надзвичайне? Як ся маєте, місіс Годжсон? Це містер Кері, він лікував мене, коли я лежав у шпиталі.
— Заходьте, сер, — запросив чоловік. — Ми завжди раді друзям містера Ательні. Містер Ательні показує цю стелю всім своїм друзям. Байдуже, що ми робимо — лежимо в ліжку чи миємося, він однаково приходить.
Філіп зрозумів, що сусіди вважають Ательні диваком, та попри це люблять його. А поки він просторікував про красу стелі сімнадцятого століття, слухали, роззявивши роти.
— Справжній злочин зносити таку красу, еге ж, Годжсоне? Ви впливова людина в місті, чому б вам не написати про свій протест у газети?
Чоловік без піджака коротко засміявся і сказав Філіпові:
— Містер Ательні просто жартує. Кажуть, ці будинки такі антисанітарні, що в них небезпечно жити.
— До біса санітарію, дайте мені мистецтво! — вигукнув Ательні. — У мене дев’ятеро дітей, і погана каналізація вкрита цвіллю. Ні, ні, я не збираюся ризикувати. Не потрібні мені всі ці ваші новинки! Якщо я зберуся переїжджати звідси, перш ніж на щось погоджуватися, переконаюся, що каналізація там така ж погана.
У двері постукали, й увійшла маленька світленька дівчинка.
— Татку, мама каже, щоб ти припиняв розмови і йшов вечеряти.
— Це моя третя донька, — пояснив Ательні, драматично тицяючи у неї пальцем. — Її звуть Марія дель Пілар, але вона охоче відкликається на «Джейн». Джейн, тобі треба видути ніс.
— Таточку, у мене немає хустинки.
— Ось, маєш, дитинко, — відповів чоловік, витягаючи видатне велетенське простирадло. — Як ти гадаєш, для чого Всевишній дав тобі пальці?
Вони піднялися нагору, і Філіпа відвели до кімнати, де стіни були прикрашені панелями з темного дуба. Посередині стояв вузький тиковий стіл на перехрещених ногах, які підтримувалися двома металевими поперечинами. В Іспанії такі столи називають mesa de hiraje. Схоже, вони збиралися обідати тут, адже стіл був накритий на двох, а біля нього стояли два глибоких шкіряних крісла з широкими та плоскими дубовими підлокітниками. Вони були строгими, елегантними та незручними. У кімнаті більше не було меблів, окрім bargueno, вигадливо прикрашеного позолоченим металом на еклектичній підставці з дещо грубою, але вишуканою різьбою. У шафці хизувалося кілька майолік[287], добряче побитих, але щедро розмальованих тарелів. На стінах висіли роботи старих майстрів іспанської школи у чарівних, але подертих рамах: попри похмурість сюжетів, шкоду, завдану часом і поганим доглядом, та другосортне виконання, картини дихали пристрастю. У кімнаті не було нічого цінного, але складалося приємне загальне враження. Тут було щось розкішне та водночас аскетичне. Філіп відчував у повітрі дух старої Іспанії.
Коли Ательні демонстрував гостю, як виглядає bargueno всередині, з усіма своїми прекрасними візерунками та потаємними шухлядками, до кімнати увійшла висока дівчинка з двома блискучими каштановими косами.
— Мати каже, що вечеря готова і чекає. Я принесу її, щойно ви сядете за стіл.
287
Випалена глина, укрита поливою та малюнками.