Тягар пристрастей людських
- Автор: Моэм Сомерсет Уильям
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4783-3
- Переводчик: Елена Даскал
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тягар пристрастей людських». Краткое содержание книги:
Ательні оповідав про іспанських письменників-містиків, про Терезу Авільську[293], святого Івана від Хреста, фрая Луїса де Леона[294]; у кожному з них жила та жага незримого, котру Філіп помітив у картинах Ель Ґреко: здавалося, вони могли торкатися до безтілесного й бачити невидиме. Це були іспанці своєї епохи, осяяні могутніми подвигами величної нації: їхні мрії були сповнені думок про Америку і про зелені острови Карибського моря; у їхніх жилах текла сила, всотана зі столітніх битв із маврами; вони були володарями світу й пишалися цим, і відчували в собі неохопні простори, жовтогарячі пустелі, вкриті шапками снігу гори Кастильї, сонячне сяйво, синє небо і квітучі рівнини Андалузії. Життя було сповнене пристрасті та різноманіття; воно пропонувало багато, і через це вони тривожно прагнули більшого; залишалися людьми і ніколи не вдовольнялися, перетворювали свою неспокійну жвавість на пристрасну гонитву за чимось невловимим. Ательні не приховував радості, нарешті йому вдалося знайти когось, кому можна було прочитати переклади, якими він уже давненько займався в хвилини дозвілля; своїм глибоким вібрато він читав духовні гімни фрая Луїса де Леона про Душу та її коханого Христа, що починалися словами en una nocha oscura[295] і noche serena[296]. Чоловік переклав їх просто, але вміло, йому вдалося знайти слова, які перш за все передавали грубо обтесану велич оригіналу. Картини Ель Ґреко пояснювали їх, а вони пояснювали його картини.
Філіп виплекав у собі дещо зневажливе ставлення до ідеалізму. Він завжди з пристрастю ставився до життя, а ідеалізм, який траплявся на шляху, видавався здебільшого боягузливою втечею від світу. Ідеаліст, нездатний змиритися зі штовханиною в людському натовпі, заглиблюється в себе; йому не вистачає сил на боротьбу, тому він називає битву вульгарним заняттям; він марнославний і заспокоює себе тим, що зневажає друзів, котрі оцінюють його не так високо. Типовим ідеалістом для Філіпа був Гейворд — білявий, млявий, зараз уже занадто гладкий і майже лисий чоловік досі хизувався залишками свого колишнього гарного вигляду і запевнянь, що у невизначеному майбутньому займатиметься чимось вишуканим; завершувалися ці балачки віскі та походеньками з вульгарними вуличними шльондрами. Повстаючи проти всього, що уособлював Гейворд, Філіп вимагав життя, яким воно було — нещадним, грішним, спотвореним, і не ображався на нього; юнак виголошував, що хоче бачити людину оголеною, без прикрас, а зіштовхуючись із ницістю, жорстокістю, самозакоханістю чи хтивістю, лише потирав руки: ось так виглядає справжнє життя. У Парижі він вивчив, що не існує ані краси, ані потворності, є тільки істина: пошуки краси — звичайна сентиментальність. Хіба не він намалював рекламу шоколаду «Меньє» на тлі пейзажу, щоб врятуватися від тиранії привабливості?
Утім, зараз він, схоже, розгадав щось нове. Він уже давно, вагаючись, рухався в цьому напрямку, але тільки тепер усвідомив це і відчув себе на межі якогось відкриття. Він невиразно здогадувався, що є щось краще за реалізм, який він так обожнював; це, безсумнівно, не був знекровлений ідеалізм, який через свою слабкість віддалявся від життя. Тут була якась сила, зрілість, життя сприймалося з усією його вбогістю, потворністю і красою, злиденністю і героїзмом; це досі був реалізм, але реалізм на якихось нових висотах, який трансформував життя, осяявши його яскравішим світлом. Філіпові здавалося, що він чіткіше бачить речі, дивлячись на них суворим поглядом померлих кастильських шляхтичів; а жести святих, які спершу видалися дикими й спотвореними, набули таємного змісту. Однак він не знав, у чому цей зміст. Він нагадував послання, яке неодмінно потрібно отримати, але написане невідомою мовою, і його не вдається зрозуміти. Філіп завжди шукав сенс життя і, схоже, ось він перед ним, проте нерозбірливий і нечіткий. Юнака це неабияк збентежило. Те, що здавалося йому істиною, змигнуло, наче спалах блискавки серед гір темної горобиної ночі. Кері, напевно, зрозумів, що людині не слід полишати своє життя напризволяще, довіряючи випадку, адже її воля могутня; він, напевно, зрозумів, що самоконтроль може бути так само пристрасним і рішучим, як приборкання пристрастей; він, напевно, зрозумів, що внутрішнє життя не менш різноманітне, барвисте й багате на враження, ніж життя того, хто завойовує королівства й відкриває незвідані землі.
293
Католицька свята, відома іспанська монахиня-кармелітка, письменниця-містичка, реформатор кармелітського ордену, засновник орденської гілки «босоногих кармеліток». Проголошена Католицькою Церквою Вчителем Церкви.
294
Іспанський поет-містик, автор релігійних текстів, перекладач.
295
Темної ночі (ісп.).
296
Спокійна ніч (ісп.).