Тягар пристрастей людських

Філіп виплекав у собі дещо зневажливе ставлення до ідеалізму. Він завжди з пристрастю ставився до життя, а ідеалізм, який траплявся на шляху, видавався здебільшого боягузливою втечею від світу. Ідеаліст, нездатний змиритися зі штовханиною в людському натовпі, заглиблюється в себе; йому не вистачає сил на боротьбу, тому він називає битву вульгарним заняттям; він марнославний і заспокоює себе тим, що зневажає друзів, котрі оцінюють його не так високо. Типовим ідеалістом для Філіпа був Гейворд — білявий, млявий, зараз уже занадто гладкий і майже лисий чоловік досі хизувався залишками свого колишнього гарного вигляду і запевнянь, що у невизначеному майбутньому займатиметься чимось вишуканим; завершувалися ці балачки віскі та походеньками з вульгарними вуличними шльондрами. Повстаючи проти всього, що уособлював Гейворд, Філіп вимагав життя, яким воно було — нещадним, грішним, спотвореним, і не ображався на нього; юнак виголошував, що хоче бачити людину оголеною, без прикрас, а зіштовхуючись із ницістю, жорстокістю, самозакоханістю чи хтивістю, лише потирав руки: ось так виглядає справжнє життя. У Парижі він вивчив, що не існує ані краси, ані потворності, є тільки істина: пошуки краси — звичайна сентиментальність. Хіба не він намалював рекламу шоколаду «Меньє» на тлі пейзажу, щоб врятуватися від тиранії привабливості?

Утім, зараз він, схоже, розгадав щось нове. Він уже давно, вагаючись, рухався в цьому напрямку, але тільки тепер усвідомив це і відчув себе на межі якогось відкриття. Він невиразно здогадувався, що є щось краще за реалізм, який він так обожнював; це, безсумнівно, не був знекровлений ідеалізм, який через свою слабкість віддалявся від життя. Тут була якась сила, зрілість, життя сприймалося з усією його вбогістю, потворністю і красою, злиденністю і героїзмом; це досі був реалізм, але реалізм на якихось нових висотах, який трансформував життя, осяявши його яскравішим світлом. Філіпові здавалося, що він чіткіше бачить речі, дивлячись на них суворим поглядом померлих кастильських шляхтичів; а жести святих, які спершу видалися дикими й спотвореними, набули таємного змісту. Однак він не знав, у чому цей зміст. Він нагадував послання, яке неодмінно потрібно отримати, але написане невідомою мовою, і його не вдається зрозуміти. Філіп завжди шукав сенс життя і, схоже, ось він перед ним, проте нерозбірливий і нечіткий. Юнака це неабияк збентежило. Те, що здавалося йому істиною, змигнуло, наче спалах блискавки серед гір темної горобиної ночі. Кері, напевно, зрозумів, що людині не слід полишати своє життя напризволяще, довіряючи випадку, адже її воля могутня; він, напевно, зрозумів, що самоконтроль може бути так само пристрасним і рішучим, як приборкання пристрастей; він, напевно, зрозумів, що внутрішнє життя не менш різноманітне, барвисте й багате на враження, ніж життя того, хто завойовує королівства й відкриває незвідані землі.