Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
Химерно-карнавальна проза по-своєму віртуозно ослабляла актуальну в часі національну державницьку ідею: імітуюча націотворча діяльність карнавального героя-маргінала розгорталася у безперспективний спосіб, що не загрожувало імперському тоталітарному суб’єкту. Тому химерна течія не піддавалася репресивному тиску, у своїй основі вона легко вироджувалася у тоталітарний кіч з усіма його характерними ознаками: униканням і згладжуванням глибоких суспільних конфліктів, сміховим утвердженням ейфорії всезагального комунівського щастя, веселим карнавальним походом до невідомої тьми майбутнього тощо. Цей модус химерної постмодерної колоніальної тенденції отримали у спадок карнавалісти-вісімдесятники, формуючи модель посттоталітарного кітчу, що продовжив «низову» революційність, народжену на хвилі стихійного (неусвідомленого) національного пробудження. Динамізуючи сталінський соцреалізм, що вичерпав себе, химеристи несвідомо рятували комунівську утопію. Адже, якщо О. Ільченко обіграв жанр серйозного історичного роману, то за подібним сценарієм у 70-ті роки П. Загребельний вивертав навиворіт найбездарнішу модель соцреалістичної прози — виробничий псевдороман — у своєму химерному тексті «Левине серце» (1978), а згодом у його продовженні романі «Вигнання з раю» (1985). «Виробнича» соцреалістична проза з її штучною народністю була естетичним самогубством для творчої особистості. Химерні експерименти розхитували «сталінський» епос, щоб його по-новому зібрати у 80-ті роки, про що виразно свідчать соцреалістичні епопеї на зразок «Твоєї зорі» О. Гончара.
Своєрідною кульмінацією стихійної химерної течії можна вважати трилогію Є. Гуцала «Позичений чоловік», «Приватне життя феномена», «Парад планет» (1982—1984). Сюжетна основа першого роману — виразно блазнююча: селянка Мартоха позичає свого законного чоловіка Хому Прищепу Одарці Дармограїсі, щоб роздобути в господарство породисту телицю, тобто театралізована ситуація вводить читача в атмосферу низького химерного дивакування. Центральною постаттю трилогії є знову донжуанівський інфантильний психотип: невірний і лукавий Хома, «дивак і характерник, гуманіст і пройдисвіт, ловкач і народний умілець, джигун і мудрець», «найвидатніший характерник колгоспної епохи», «Гомер із Яблунівки» тощо. Химерно-ексцентричний образ екзальтованого романтика Хоми Прищепи будується за відомою схемою — шляхом нагромадження неймовірних перевтілень, перевдягань, перелицювань, пародіювань, фантазувань тощо. Текст є вулканічним вибухом блазнюючого народницького мовлення. Оповідь будується також за принципом нагромадження різноманітних пригод, дивацтв, чудодійств химерного героя. «Селянський» дискурс у наступному романі Гуцала «Приватне життя феномена» доповнюється «літературно-богемним»: письменник пародіює сучасну йому літературу, відомих прозаїків, газетні та науково-популярні статті на актуальні теми індійської філософії, тібетської медицини, телепатії. Здається все, чим живе світ і культура наприкінці 70-х — на початку 80-х років, потрапляє в поле постмодерного обігрування. За подібним принципом екзотичного інформаційного накопичення і вітаїстичного гедонізму згодом буде моделювати світ Ю. Андрухович («Перверзія»), карнавальний герой-маргінал якого буде так само представлений «акулою в океані життя», тобто з характерною інфантильною оральною жадібністю, що доводить романну форму до абсурду. Вихолощення романного жанру постає на основі спустошення особистості, знецінення автобіографізму як такого. Пробуючи віднайти адекватне тексту Гуцала жанрове означення, М. Жулинський у 80-ті роки розмірковував: «Ці романи я розглядаю як своєрідне, в іронічно-химерному вияві пародіювання такого класичного, далеко не світського жанру, як житіє. Отже, чи не краще було б не означувати ці твори романами, а назвати їх щось на зразок «житія сучасного українського характерника?»[1155]. Однак точніше було б сказати про житіє без житія українського блазня, оскільки маємо яскравий зразок спустошеного автобіографізму на основі культивованого язичництва. Якби на час виходу цієї трилогії розпочався адекватний їй аналіз психологічного феномену постмодернізму, то вона була б не лише названа пустим текстом, але й приводом до розмови про те, що робити після такого колоніального афекту карнавального постмодернізму.
1155
Жулинський М. Г. Наближення. Літературні діалоги. — К., 1986. — С. 114.