Крига. Частини ІII–ІV

Знялося тільки шапку.

— Прошу вибачити мене, пане докторе, але, кгр, я попередив учора, що в урядовій справі мушу…

— Оце маєте урядову справу! — пирхнув Вольфке, по-своєму пом’якшуючи приголосні, й кинув на стіл опечатаного листа.

Відставилося горня, піднеслося листа до очей. То був виклик до іркутського представництва Міністерства Зими, виписаний на ім’я Бенедикта Філіповіча Ґерославського, на сьогодні, споряджений усіма правничими закляттями, із загрозою штрафу й тюремного ув’язнення включно, й підписаний уповноваженим комісаром Іваном Драґутіновічем Шембухом.

— Прийшли сюди, — оповів доктор Вольфке, витираючи хусткою набрякле обличчя, — шукали вас, мало трус не влаштували, уявляєте?

— Жандарми? Вони забрали когось зі собою?

— Ще цього нам бракувало! — Вольфке склав хустину, смикнув себе за вуса. — А що, думаєте, вони ще когось шукають?

— Ні, не знаю, ні.

— Це кримінальна справа?

— На жаль, політика, пане Мечиславе. — Сховалося виклик разом із паперами Ур’яша. — Я гадав, кгр, що все уже залагодив, а тут раптом щось таке… — Вдарилося шапкою по стільниці.

Доктор Вольфке перехилився через стіл, завалений книгами, нотатками й аркушами таблиць.

— Якби чимось можна було допомогти від Круппа, — сказав він занепокоєно, — то не вагайтеся, я і директор Ґживачевський…

— Спасибі, велике спасибі. Але я боюся, що це проблема високої ваги. Це вже навіть понад головою Круппа вирішується.

— Починається від статей у підпільних газетках, а закінчується у зимній темниці, — зітхнув Вольфке болісно. — Спершу я не сподівався, що ви нам якось придастеся, але тепер боюся, що без вас ми знову потонемо в усій цій німецькій бюрократії. Не така це проста річ — знайти людину, яка розуміє характер наукової роботи й вправна в обчисленнях, а водночас здатна висловитися письмово мовами фірми й держави, а до того ж земляка, обдарованого довірою за дорученням найвищих братів.

— Але ж я попереджав вас, що це тільки на певний час. У всякому разі, через кілька тижнів доведеться нам розпрощатися.

— У середині Зими ви хочете вирушити за батьком до Останньої Ізотерми?

— Ви знаєте про це?..

Він закліпав, приховуючи співчуття і мало шляхетну жалість.

— Усі знають.

Тьмідина й тьмідина, й тьмідина, дуже мало очевидности можна тут замаскувати між істиною й оманою. Усі знають. Покивалося головою.

— Прошу про це поміркувати, — сказав доктор, спершись знову на спинку крісла. — Нічого остаточно не вирішено. Яке інше майбутнє перед вами? Пам’ятаєте, про що ми говорили першого дня? — Він поглянув у вікно й одразу ж відвернувся від всебілости. — Світ завтрашнього дня належить крижаним технологіям. Поки що це, може, виглядає дещо кустарно, але ж ми обидва чудово знаємо, що немає нині на Землі кращого місця для молодих гарячих умів. Ну, може, в Томську, де ще й Мороз менший. До того ж ви розумієте: пов’язавши себе нині всерйоз із Friedrich Krupp Frierteisen, ви вчините найрозумнішу річ у житті. А мені потрібні люди, яким я міг би тут довіряти. Подумайте.