ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
У певному сенсі Чіп Фредерік також міг би бути одним із учасників Стенфордського в’язничного експерименту, які перед входом до в’язничного підвалу були здоровими і нормальними юнаками. Хоча він не дорівнював їм інтелектом і не міг похвалитися походженням із середнього класу, він був у такому самому стані tabula rasa — чистого аркуша, який стрімко записав патологічні умови в’язниці. Якими були ці умови, що витягнули найгірше з цього доброго військового? Як це могло відбутися аж так швидко? Якою була природа діжки дьогтю, в яку вилили ложку меду?
СИТУАЦІЯ: НІЧНІ ЖАХІТТЯ Й НІЧНІ ЗАБАВИ В БЛОЦІ 1А
Позаяк старший сержант Фредерік мав досвід роботи в пенітенціарній системі, його призначили старшим невеликої групи військових поліцейських на нічній зміні. Він мав наглядати за діяльністю чотирьох блоків у «безпечній зоні», тобто всередині бетонної будівлі, а не ззовні, серед наметових таборів оточених колючим дротом. У межах блоку 1А (Альфа) було спеціальне відділення для допитів затриманих та ув’язнених. Допити зазвичай проводили цивільні слідчі за контрактом, деколи з допомогою перекладачів найнятих Titan Corporation. Розвідка, ЦРУ й інші служби здійснювали тільки загальний нагляд.
Сержант Фредерік був відповідальним приблизно за чотирьохсот ув’язнених. Так було на початку жовтня 2003 року, коли його 372-га рота військової поліції армійського резерву, замінила 72-гу роту військової поліції Національної гвардії. Спершу він міг справитися зі складним завданням, попри те що вдома відповідав щонайбільше за сотню в’язнів. Проте невдовзі після того, як президент Буш оголосив «завершення місії», замість співпраці з мешканцями Іраку почалося справжнє пекло. Міжнародні терористи і повстанці проти коаліційних сил вийшли з-під контролю. Ніхто не очікував такого скоординованого, смертельного і зростаючого опору.
Бажання помститися за смерті багатьох військових перемішалося зі страхом і невизначеністю, як опанувати ескалацію. Надходили накази оточувати й арештовувати всіх підозрілих, особливо в містах, де спалахувало насильство. Що означало повсюдні арешти цілих сімей, особливо дорослих чоловіків. Пенітенціарна система не була готова адекватно відреагувати. Не оформлювали особисті справи, затриманих навіть не встигали допитувати, засобів системи однозначно бракувало. Тільки в листопаді кількість затриманих подвоїлася, а в грудні — потроїлася.
Чіп відповідав за всіх цих затриманих, крім того керував понад десятком військових поліцейських і мав наглядати за 50-70 іракськими поліцейськими, які охороняли понад 1000 кримінальних в’язнів у блоках №2, №3 та №4, і за хабарі постійно передавали останнім зброю й інші заборонені предмети. Середній вік затриманих коливався між 20 та 30 роками, проте серед них були підлітки і навіть 10-річні діти, як і шістдесятирічні чоловіки. Усіх їх разом утримували у великих камерах. У блоці 1Б (Браво) перебували затримані жінки, проститутки, дружини генералів і високопосадовців режиму Саддама. Блоки 1А та 1Б одночасно містили по 50 ув’язнених. Одним словом, відповідальність за недостатньо обладнану в’язницю, раптово переповнену агресивно налаштованими проти американців іноземцями, виявилася непосильною ношею для когось, хто мав досить обмежений досвід керування невеликою групою не надто небезпечних цивільних в’язнів у маленькому місті в Вірджинії.
ВИШКІЛ І ПІДЗВІТНІСТЬ
Зімбардо: «Будь ласка, розкажи про свою підготовку до ролі наглядача, лідера наглядачів у цій в’язниці»[389].
Фредерік: «Не було. Не було ніякої підготовки до цього завдання. Коли нас мобілізували в Форт-Лі, для нас провели заняття на тему культурних відмінностей, яке тривало, мабуть, із 45 хвилин, і загалом було про те, аби не дискутувати про політику, про релігію, аби не обзивати їх “хачами”, “погоничами верблюдів”, “чурками”».
З: «Як опишеш нагляд, свою підзвітність і підтримку, яку ти отримував від старших за званням?»
Ф: «Не було».
З: «Хто був твоїм безпосереднім командиром, перед ким звітував?»
Ф: «Сержант першого класу Снайдер. Я завідував чотирма блоками, він був безпосередньо наді мною. Якщо йти далі по ланцюжку, то його начальником був капітан Брінсон, далі — капітан Різ, і підполковник Філлабаум”.
Зміна Фредеріка розпочиналася о 16-й, і тривала до 4-ї ранку (12 годин). Він повідомив, що ці офіцери майже ніколи не відвідували блок вночі. Він не мав жодного нагляду й підтримки з боку сержанта Снайдера, бо той не мав ані професійного досвіду, ані пенітенціарного вишколу. Проте час від часу саме Чіп рекомендував, чи пропонув зміни Снайдеру, Брінсону, та Різу.
389
Усі питання і відповіді взято із інтерв’ю від 30 вересня 2004 року, проведеного в мене вдома, записаного і розшифрованого Меттом Естрада—моїм асистентом.