ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Як можна очікувати, високі чини рідко приходили посеред ночі. Генерал Карпінскі жодного разу не відвідала блоків 1 A/Б в дні служби Чіпа, за одним винятком — коли проводила «екскурсію» для телебачення. Один із працівників розказав, що бачив Карпінскі лише двічі за п’ять місяців перебування в Абу-Ґрейб. Кілька інших офіцерів на хвильку заходили наприкінці дня. Чіп використовував ці рідкісні нагоди, щоб розказати про проблеми в’язниці і запропонувати корисні зміни, але це не приносило жодного результату. Багато інших людей, без форми та без представлення, приходили й виходили з цих двох блоків. Нікому не дозволяли встановлювати їхні особи, тож вони діяли в повній анонімності. Хоча це суперечить військовим правилам, цивільні працівники давали накази військовій поліції, що треба зробити з окремими ув’язненими, щоб приготувати їх до допитів. Військові на службі не можуть приймати накази від цивільних. Це правило було надміру розмито, коли, намагаючись заповнити брак відвідного військового персоналу в розвідці, почали підписувати контракти з цивільними.
Паперові й електронні листи Чіпа додому переконливо показують, що головне його завдання, як і інших резервістів військової поліції, які служили в блоках 1 A/Б, полягало в допомозі проводити допити ефективніше. «Військова розвідка нас заохочувала, і нам казали — Добра робота!». «Вони зазвичай не дозволяють чужим спостерігати за допитами. Але відколи їм сподобався спосіб, як я управляю в’язницею — вони зробили винятком». Він гордо повідомляв, що його люди добре виконують накази, ламаючи затриманих, тож ті швидше видавали потрібні зізнання на допитах. «Способом утримання ми допомагали їм розв’язувати язики... Ми мали дуже високі показники зізнань. Зазвичай вони здавалися лише за кілька годин».
Чіпові повідомлення додому неодноразово показують, що члени ВР, офіцери ЦРУ, перекладачі чи найняті для проведення допитів цивільні координували більшість дій, що мали місце у тій в’язниці. Він розказав мені, що не міг би ідентифікувати жодного з тих, хто проводив допити, бо вони умисно лишалися знеособленими. Вони рідко називали свої імена, не мали ідентифікаційних даних на уніформі, фактично більшість з них навіть не носила військової форми. Звіти Чіпа збігаються з інформацією, яку подавала преса, щодо створеної генералом Санчесом атмосфери, що заохочувала секретність і використовування екстремальних методів для отримання зізнань затриманих.
Деякі правила військового персоналу США у в’язниці дозволяють ухилятися від відповідальності за свої дії. Цей чинник також міг спонукати до знущань. Відповідно до «інструкції поведінки», без дати, у блоці 1А заборонялося вживати акронім МІ (військова розвідка).
«Додатково рекомендовано, щоби ввесь військовий персонал доклав зусиль з дотримання анонімності в очах затриманих. Рекомендується вживання «стерильних» уніформ [тобто без будь-яких розпізнавальних знаків]. Перебуваючи в блоці, працівники не можуть звертатися один до одного, використовуючи справжні імена й ранг»[390].
Внутрішнє військове розслідування підтвердило правдивість описів Фредеріка. Виявлено, що слідчі заохочували працівників в’язниці, наглядачів із резерву військової поліції, «готувати» в’язнів до допитів, фізично й психічно[391]. Традиційне розмежування обов’язків, де військова поліція займається винятково утримуванням, а розвідка — допитами й розслідуваннями, затерлося, коли від перших почали очікувати участі у підготовці ув’язнених до примусових допитів. Також працівники військової розвідки були винні в деяких із найстрашніших знущань. Наприклад, щоб отримати інформацію від одного іракського генерала, слідчі роздягнули його шістнадцятирічного сина, вимазали брудом і виставили на холод. Сержант Семюел Провенанс (підрозділ «Альфа», 302-й батальйон військової розвідки) повідомив кільком інформаційним агентствам, що два слідчі гвалтували ув’язнену-підлітка й інші працівники про це знали. У наступному розділі побачимо, що багато військових і цивільних вчинили значно гірші акти насильства, ніж нічна зміна Чіпа Фредеріка.
390
R.J. Smith and J. White, «General Granted Latitude at Prison: Abu Ghraib Used Aggressive Tactics», The Washington Post, June 12, 2004, c. A01. Доступ: http://www.washingtonpost.com/wp-dyn/articles/A35612- 2004Junll.html.
391
Ветеран, військовий слідчий, розказав мені, що, на його думку, слідчі маніпулювали військовими поліцейськими, щоб ті допомагали збирати інформацію: «Саме тут заритий собака. Недобросовісні слідчі, (в низхідному порядку: молодші військові, контрактники чи спів робітники ЦРУ), охоче грали на вірі відданих їм людей. Я мав досвід управління персоналом, що утримував в’язнів (у тому випадку це була рота піхоти, яким доручили в’язницю), і вони почали ставитися до мене так, якби я був втіленням усіх американських стереотипів «слідака». Проте коли я пояснив їм, чому не чинитиму так, вони не лише зрозуміли мене, а й «погодилися добровільно змінити свою поведінку. Контроль однієї людини над іншою є надзвичайною відповідальністю, і йому треба навчитися і зрозуміти, а не просто віддавати накази». Отримано 3 серпня 2006, джерело бажає залишитися анонімним.