ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
До відчуття страху слід додати постійний стрес і виснаження внаслідок нової, вимогливої роботи, до якої його відповідно не підготували. Врахуйте також провалля між важливими для нього потребами в порядку, охайності, чистоті та брудом, хаосом, нечистотами, які його ввесь час оточували. Також він мусив би бути керівником цілої структури, через що постійно почувався «слабким», бо «ніхто зі мною не співпрацював. Я не міг внести ніякі зміни в методи керування цим місцем». А ще в нього з’явилося відчуття знеособленості, «ніхто не прислухався до мене. Я відчував повний брак відповідальності та підзвітності». Фізичні умови проживання тільки підсилювали цей стан. Знеособлення місця, знеособлення людини поєдналися із забороною носіння повної уніформи. І всі довкола — більшість відвідувачів і невійськових слідчих — приходили та йшли в повній анонімності. Також безкінечна маса ув’язнених в ідентичних оранжевих комбінезонах, чи голих, здавалися неможливими до розрізнення. Це були найкращі умови для створення деіндивідуалізації, які я тільки можу уявити.
ПАРАЛЕЛІ ІЗ НАГЛЯДАЧАМИ СТЕНФОРДСЬКОГО В'ЯЗНИЧНОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ
Тепер, коли ми розглянули умови праці, можемо почати придивлятися до паралелей між психічним станом групи Чіпа Фредеріка й наглядачами — учасниками Стенфордського в’язничного експерименту. Очевидними є процеси деіндивідуалізації, що їх уможливили анонімність місця й анонімність особи. Безперечна дегуманізація в’язнів — ідентифікаційні номери, вимушена оголеність, однакові комбінезони, а також нерозуміння мови. Один із учасників нічної зміни, військовий поліцейський Кен Дейвис, згодом у телевізійному документальному фільмі розповідав, як дегуманізація проростала в їхнє мислення: «Нас ніколи не вчили, як бути наглядачами. Вищі за званням казали “Використай трохи уяви. Зламай їх. Ми хочемо, щоб вони були готові до нашого повернення”. Щойно ми приводили нових затриманих, одразу їм на голови одягали мішки, кидали на землю, били гнучким дротом, деяких роздягали догола. Нам казали, що вони нічим не кращі за собак [звучить знайомо?]. І ти починаєш бачити цей образ, а не людей. Потім раптом перестаєш їх вважати за людей і починаєш робити з ними речі, про які ніколи й не подумав би. Цієї миті робиться справді страшно»[393].
В обох в’язницях панувала нудьга, виплекана довгими нічними змінами, коли все затихало. Нудьга дуже мотивувала, розважитися. Обидві групи охоронців з власної ініціативи вирішили зробити щось цікаве, щось веселе.
Усе це посилював брак відповідного вишколу для цієї важкої і непростої роботи, а також нагляду з боку керівництва. В обох тюрмах, керівники системи дали охороні повну владу над ув’язненими. Крім того, перші боялися втечі чи бунту останніх. Звісно, Стенфордський в’язничний експеримент становив значно меншу загрозу життю, і середовище Абу-Ґрейб було істотно небезпечнішим за порівняно м’які умови експерименту. Однак і там охоронці щоночі дедалі більше знущалися й принижували в’язнів, і досягли кульмінації в серії сексуальних, гомофобних дій стосовно в’язнів. У блоці 1А відбувалося те саме, тільки в більш збочених і екстремальних формах. Ба більше, в обох випадках найбільші зловживання відбувалися в нічну зміну, коли було найменше контролю за діями охорони.
Слід чітко зазначити, що описані вище ситуативні чинники, безпосередньо не спонукали охоронців до поганих учинків, як це було в парадигмі Мілґрема. За винятком прохань деяких цивільних слідчих «розм’якшити» в’язнів перед допитом, саме такі ситуативні сили в обох в’язницях створили незалежність від звичних соціальних і моральних обмежень жорстокої поведінки. Обидві нічні зміни відчули розмиту відповідальність і те, що тепер можуть сміливо вдаватися до різноманітних заборонених дій. Також ніхто не кинув виклик новоствореним правилам і нормам. Це типовий феномен «де кота нема дома, там миші брикають». Це нагадує «Володара мух» Голдінга, де безконтрольні діти в масках творили хаос. Це також пригадує описані в попередньому розділі дослідження над знеособленням й агресією.
Повчально згадати деякі із висновків незалежної групи на чолі із Джеймсом Шлезінґером, де порівнюються обидві в’язничні ситуації. Я був здивований певними порівняннями умов нашої імітованої в’язниці з умовами цілковито реальної в’язниці в Абу-Ґрейб. У додатку G описано психологічні стресори, причини дегуманізації в’язнів та інші соціально-психологічні чинники, що впливають на перетворення добрих людей на лиходіїв:
Можливість жорстокого ставлення до затриманих під час глобальної війни з тероризмом була абсолютно передбачуваною на підставі чіткого розуміння принципів соціальної психології, а також численних відомих чинників ризику, пов’язаних з оточенням. [Більшість лідерів не були з ними ознайомлені].
393
Синхрон Кена Дейвиса був частиною документального фільму «The Human Behavior Experiments», показано на телеканалі Sundance 1 червня 2006 року.