Легенда золотої кицьки
- Автор: Петухова Ксения
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-1515-76-4
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Легенда золотої кицьки». Краткое содержание книги:
Інтелектуальний детектив молодої авторки може стати непоганим сценарієм сучасного фільму, а читача змусити замислитися над вічними питаннями любові й зради, збагнути цінність кожної хвилини в світі, що постійно випробовує на міцність кожного з нас. Водночас, книга стане чудовим засобом розваги та відпочинку.
Тільки зараз я зрозумів, що досить погано уявляю, що ж зі мною було минулої ночі. Як я опинився у цій теплій затишній квартирі? Хто привів мене сюди?
Єдине, що я згадав одразу ж — це обличчя бороданя, що підсів на мою лавку коло набережної. А потім я, здається, з’їв пігулку…
Втім, незважаючи на провали у пам’яті, я був впевнений, що небезпеки немає. Тепер варто було з’ясувати, хто мене сюди приволік. І що це за руденька краля спить у мене на руці?
Нарешті я піднявся досить високо, аби розгледіти обличчя… і варто сказати, саме зараз я зрозумів, що таке переляк!
Якщо ви колись прокидались у чудовій затишній постелі, а у вас на руці спала така дівчина, що ви готові були відгризти руку, аби лишень врятуватися втечею, то зрозуміти мене буде не важко.
Дівчину можна було б назвати негарною, якби не щічки, які робили її лице просто поросячим. Маленькі очки, схожий на п’ятак ніс. Тихе схропування змусило мене втягти шию у плечі. Аби тільки це чудо природи не прокинулось!
Не можу сказати, що я дуже критичний до дівчат. Навпаки. Але зараз мені хотілося благати всі сили, що є на землі, аби між нами цієї ночі нічого не було.
Раптом моя рука злегка смикнулась, і дівчина різко розплющила очі. Краще б я вже не смикався — руда злякано заверещала, схопилася з ліжка і, озброївшись підсвічником, що стояв на тумбі біля узголів’я, кинулась на мене.
Не чекаючи удару, я швидко намацав за спиною двері і враз опинився за ними. Замок тихо цявкнув, і удар кривозубої мегери дістався не моїм стражденним плечам, а дереву.
Я навіть не намагався зрозуміти, що тут відбувається. Впевнений, це було не у моїх силах. Тому я просто озирнувся навколо себе і зрозумів, що застряг — з усіх боків мене оточувала чудова, оббита рожевою плиткою ванна кімната з джакузі, біде та іншими деталями дорогої сантехніки. На полицях стояли усілякі жіночі прибамбаси: шампуні, гелі і інше. На стіні висіло десь чотири рушники… Забагато, як для однієї мегери. Напевно, з цією рудою живе ще хтось…
— Хто ти такий?! — раптом почулося з-за дверей. — Ґвалтівник? Я зараз викличу міліцію!
Я почав хвилюватися… А що, як дійсно викличе?
— Заспокойся, не треба нікого кликати. Я сам не знаю, як опинився тут. Може, це твій сусід по кімнаті мене запросив чи запросила?
— Свята? Запросила тебе? — далі почулося тихе буркотіння і шум предметів. — От скажена дівка… І ні слова не сказала! Хоч би розбудила мене!
— То може, я вийду звідси і ти не будеш на мене кидатись з металевими предметами? — запропонував я.
— Сиди мовчки, доки я не додзвонилась до Святи, інакше виб'ю всі зуби!
У це я вірив мало, проте знов стикатися з вереском мегери не дуже хотілося.
Сидіти у ванній кімнаті мені довелося десь годин зо три. За цей час мій шлунок став таким маленьким, що міг порушити усі закони фізики і зникнути сам у собі, ставши чорною дірою.
Руда в іншій кімнаті шаруділа тканиною чи папером та займалася власними справами, а я пускав слину, мріючи про звичайний хліб.
Голод змусив мене спробувати вийти зі своєї засідки, та, як я й думав — двері було зачинено з іншого боку. Двобічний замок — рідкість, та мені останнім часом «щастило»… Отже, єдине, що лишалося, — чекати.
Відчуття безпеки швидко зникло. Весь час виникало дивне бажання озиратися, ніби в такому малому приміщенні міг сховатися хтось небезпечний. Час від часу починали тремтіти руки. Я відніс це на рахунок вчорашнього отруєння наркотиком. Та більше за все мені дошкуляв голод. Зараз я ладен був продати нирку заради тарілки борщу.
Та все погане рано чи пізно закінчується, тому ця млява тортура нарешті мала припинитись! У двері подзвонили, і я почув цокіт підборів у коридорі.
У приміщенні з’явився хтось третій. Це було відчутно по ледь вловимому запаху парфумів. Свіжий, злегка ягідний аромат. Він викликав дивне, але знайоме відчуття збудження… Десь я вже відчував цей запах. Приємний, лагідний, ніжний і якимось чином трохи лоскітний, якщо так можна сказати про щось аморфне, на кшталт аромату.
Раптом мене осяяло — це дівчина з вагону! Такий тонкий приємний запах важко було забути!
Серце стурбовано підскочило у грудях… В (71 тому не було ніякої романтики — хіба що страх та підозра. Чому знову вона? Чи не є це все частинкою якогось великого плану, мета якого — зловити мене? Я не вірю у вселенські змови, проте такий збіг був досить дивним…
— Ти там? — почувся мелодійний голос, що наче дзвіночок пролунав поруч з гугнявим ревінням рудої. Цей чарівний голос міг належати лише приязній людині. Такому голосу хотілося одразу вірити, хотілося розповісти усі свої таємниці і чекати будь-якого вироку з відчуттям виконаного обов’язку.