Зірка впаде опівночі
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Зірка впаде опівночі». Краткое содержание книги:
Так починається захоплюючий пригодницький роман Теодора Константіна «Зірка впаде опівночі». Події, що їх розкриває письменник, відбуваються в часи боїв румунської армії проти гітлерівських військ на території Угорщини.
З перших сторінок автор зав'язує гострий сюжет, і читач до кінця твору з напруженням стежить за розвитком дії.
Роман має виховне значення. Він докорінно різниться від буржуазних детективів, бо в ньому головний герой захищає не особисті, а державні інтереси.
— Дивно! А він часом не дезертирував? — капітан Георгіу багатозначно поглянув на капітана Раковице.
— Це важко допустити, пане капітан. Той солдат сміливий хлопець і до того ж не такий дурний, щоб тікати з армії зараз. Скоріше з ним скоїлось якесь нещастя.
— Як це?
— Його могли підстрелити німці. Правда, в такому разі зостався б труп. Тим часом капрал разом з солдатом, який мав його змінити, винишпорили все навколо і нічого не знайшли. Мене дуже дивує цей випадок, пане капітан.
— Завтра вранці поїдь туди сам, з невеличким нарядом.
— Розумію. Саме це я й збирався робити.
— Ще одне запитання. Чи не перевіряв ти дощечок на перехрестях?
— Так точно, пане капітан. Здебільшого я й прибивав їх сам.
— І можеш запевнити, що ніде не помилився?
— Не розумію! Як це помилився? — перепитав лейтенант Тимплару, вражений недовірою начальника другого відділу. — Дощечки на перехрестях!.. Це ж так важливо.
Капітан Георгіу заспокоїв його:
— Послухай, Тимплару! Я розслідую одну дуже заплутану справу. В ній важить найменша дрібниця. Отож хай тебе не дивують ці мої запитання. Скажи, чи певен ти, що дощечки не було переплутано саме на тому роздоріжжі, де зник твій солдат?
— Певен, пане капітан!
— Добре. Тоді скажи, коли приблизно ти залишив там регулювальника?
— Десь біля десятої ранку, — відказав лейтенант Тимплару.
— А як довго, по-твоєму, проходили головні сили нашої армії?
— Та годин з п'ять!
— Добре, Тимплару. Так воно й було… Можеш іти. Ти, звичайно, розумієш — про нашу розмову нікому ні слова. А твої солдати хай ніде не базікають про зникнення регулювальника.
Лейтенант Тимплару віддав честь і вийшов. Капітан Георгіу, замислившись, сів і запалив.
— Отже, ворожий агент зайняв місце регулювальника Тимплару, це безперечно. І він зробив це, мабуть, не тоді, коли по шосе рухалися війська. Можливо, тут не обійшлося без згоди нашого солдата. Однак таке припущення малоймовірне.
— А я вважаю, що ним не можна нехтувати, — заперечив капітан Раковице. — Зникнення регулювальника — досить важливий факт. Адже його не знайшли ніде.
Але Георгіу ці слова капітана Раковице не переконали.
— Це ще нічого не значить. Мабуть, ви міркуєте так: коли б наш регулювальник не був причетний до цієї змови, то капрал лейтенанта Тимплару натрапив би на його труп. Але, по-перше, його ще можуть знайти завтра вдень; по-друге, заміняючи нашого регулювальника, німці могли обійтися і без вбивства. Цілком можливо, що вони його просто полонили. Та це не так важливо. Нам треба встановити час, коли сталася ця підміна. Мабуть, десь близько четвертої години, бо ви затримали цього лазутчика ще завидна. Тоді постає питання: навіщо вони спрямували обози в інший бік? Щоб дезорганізувати наше постачання?
— Ні! — заперечив відразу Раковице. — Лазутчик не міг сподіватись, що йому пощастить простояти з годину на тому посту. До речі, так воно й сталося…
— Звісно! Але більш вірогідно, що шпигун хотів заплутати рух на якийсь невеликий проміжок часу… А навіщо — це нам не відомо. І чи здійснив він свій задум? Цілком можливо, що ваше втручання звело нанівець його плани. Що ви на це скажете?
— А біс його знає. Мабуть, я таки перешкодив. Бо коли б цей негідник виконав своє завдання, то навіщо йому було стовбичити й далі там. Він зник би відразу.
— Безперечно!
— Тоді чого він вичікував? Адже військові частини вже пройшли. Дорогою могли проїздити тільки обози з боєприпасами.
— Зараз мені це не відомо! Але невдовзі я про все дізнаюсь. Ну, що ж, можна й розходитись. Я мушу ще зустрітися з паном генералом.
— А мені треба зайти до підполковника Барбата. Хочу передати йому наказ.
Біля кабінету начальника штабу вони попрощалися.
Зайшовши до себе в другий відділ, капітан Георгіу застав капітана Смеу.
— Де ти ходиш, друже? Ось уже півгодини я чекаю на тебе!
— А в чому справа?
— У мене важлива розмова.
— Трапилось щось серйозне?
— На щастя, ні. Хай йому чорт, я зараз тільки й кручуся поміж шпигунів та їхніх діянь. Ось послухай. Од колони відстала машина шифрувального відділу. Потерпіла аварію. Начальник, капітан Медря, нічого й не помітив. А хоч би він і побачив, то не надав би тому особливого значення, бо під час переїзду якась поломка — це звичайне явище. В таких випадках шофери виплутуються самі. Але на цей раз вийшло інакше. Скільки не мучився водій, — принаймні він так заявляє, — ніяк не міг знайти якогось дефекту. Отож ця машина залишалась вночі на безлюдному шосе. І лише коли вся колона прибула на місце, один шифрувальник, що їхав попереду, помітив її відсутність. Він негайно доповів мені. Я попросив у Попазу грузовика і вирушив на розшуки. Уявляєш, що я пережив за той час. Коли поверталися назад, вже почало сутеніти. Можливо, цьому випадкові не варто надавати значення, але я тільки про нього й думаю.