Зірка впаде опівночі
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Зірка впаде опівночі». Краткое содержание книги:
Так починається захоплюючий пригодницький роман Теодора Константіна «Зірка впаде опівночі». Події, що їх розкриває письменник, відбуваються в часи боїв румунської армії проти гітлерівських військ на території Угорщини.
З перших сторінок автор зав'язує гострий сюжет, і читач до кінця твору з напруженням стежить за розвитком дії.
Роман має виховне значення. Він докорінно різниться від буржуазних детективів, бо в ньому головний герой захищає не особисті, а державні інтереси.
Капітан крикнув ще раз, уже голосніше.
Солдат, угледівши офіцера, миттю підбіг до паркана.
— Я слухаю вас, пане капітан!
— Чи давно ти стоїш біля мотора?
— Та, мабуть, з годину, пане капітан.
— А не чув ніякого пострілу?
— Ні, пане капітан! — відказав солдат, трохи подумавши.
— Це напевне?
— Так, пане капітан!
— Як тебе звати?
— Бургеля Штефан, пане капітан.
— Добре. Можеш іти.
Солдат віддав честь і пішов.
— Параскивеску, запиши його прізвище! — сказав Георгіу. А потім звернувся до капітана Смеу: — Вбивця Пантелімона діяв досить упевнено. Він знав, що в цій оглушливій тріскотняві пострілу не почують. І, мабуть, скористався револьвером. Це зручніше, ніж рушниця.
— Не знаю, хто він такий, але не боягуз. Вистрілити в такому місці… Тут же видно як удень. Ця лампочка світить, наче справжній прожектор. Ліворуч — електродвигун і моторист, попереду — гомінлива вулиця, а тут жилий будинок. Може, ще й солдати стоять постоєм.
— Це ми зараз перевіримо. Піди, Параскивеску, і дізнайся.
За кілька хвилин молодший лейтенант повідомив, що в хаті солдатів немає. Він ледве розбудив діда й бабу, які там жили. Звичайно, вони не чули ніякого пострілу.
— Цього й слід було чекати, — промовив капітан Георгіу. — Параскивеску, подбай про те, щоб шофера поховали цієї ж ночі. І оскільки ми не зможемо втаїти цей випадок, то треба офіціально повідомити, що водій застрелився випадково. — Потім повернувся до капітана Смеу: — Ходімо, друже! Мабуть, сьогодні це вже останній сюрприз.
Дорогою капітан Смеу спитав з явним занепокоєнням:
— Ти думаєш, що вбивство шофера має якийсь зв'язок з діями цього агента абверу?
— Правду кажучи, я сам цього не знаю! Деякі факти говорять «за», інші — «проти». А загалом — повна невідомість…
— Ти маєш рацію… Доведеться ще блукати манівцями.
— Слухай, Смеу, а хто з шифрувальників супроводжував сьогодні машину? Може, він розповість щось нам.
Капітан Смеу взявся за голову.
— Ти диви! А я й не подумав'. Цікаво!..
— Що таке?
— А скажи-но мені, чи це не дивина? Мабуть, сам «випадок» допомагає нам. З шофером їхав шифрувальник Барбу Васіле.
— Той, що просився на передову?
— Авжеж!..
Капітан Георгіу на мить замислився, а потім заперечив категоричним тоном:
— Дорогий Смеу, твоє припущення зовсім недоречне.
Навіщо було Барбу вбивати водія тут, ризикуючи життям, коли він міг спокійнісінько зробити це в дорозі, ну, скажімо, під час аварії. А втім, якщо хочеш переконатись, то розпитай своїх хлопців. Я більш ніж певен, що від п'ятої до сьомої години, коли могли вбити шофера, Барбу нікуди й не виходив.
— Тоді навіщо він тобі? Чи не вважаєш ти, що після розмови з Барбу, який, на твою думку, ні в чому не винен, нам пощастить натрапити на слід справжнього вбивці?
Капітан Георгіу посміхнувся своєю зверхньою посмішкою, якої не любили його підлеглі.
— Зовсім ні… Я хочу дізнатися, чи не існує якогось зв'язку між аварією твоєї машини і появою того «регулювальника», що його затримав капітан Раковице.
Попрощавшись з начальником другого відділу, капітан Смеу розшукав лейтенанта Тимплару.
— Я прошу тебе, друже Тимплару, надіслати мені вартового для шифрувального відділу.
— Та в мене й так мало людей, пане капітан. І до того ж ваші хлопці розквартировані в тій самій хаті, де міститься й відділ.
— Це байдуже. Не вартувати ж їм вночі. Вони досить натомлюються за день. А втім, у мене є наказ…
— Чий?
— Пана генерала.
— Ну, коли так, то я щось придумаю…
Було вже опівночі, коли Смеу залишив лейтенанта Тимплару і пішов шукати свою квартиру. Некулай Сермешан чекав його на порозі. Повечерявши, капітан швидко роздягнувся. Зморений денною працею та турботами, він зразу й заснув.
ЛЮДИНА З ШРАМОМ
Стояв похмурий райок. Небо вкрили чорні хмари.
В усьому селі не знайшлося приміщення, в якому могли б розміститися всі служби КП дивізії, і тому шифрувальний відділ розташувався в хаті одного заможного селянина. Хазяїни переселилися до одної кімнати, а дві інші віддали шифрувальникам.
Того ранку хлопці прокинулись пізніше, ніж завжди, бо звечора взялися розпаковувати речі і полягали спати далеко за північ.
Бурлаку Александру, проворніший за інших, уже встиг умитися. Голий до пояса, з рушником на шиї, він увійшов до кімнати і загукав:
— Поспішайте, хлопці, бо зараз надійде Смеу… Сором вам буде!
Шифрувальники неохоче один за одним вставали і поспішно одягалися.