Зірка впаде опівночі
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Зірка впаде опівночі». Краткое содержание книги:
Так починається захоплюючий пригодницький роман Теодора Константіна «Зірка впаде опівночі». Події, що їх розкриває письменник, відбуваються в часи боїв румунської армії проти гітлерівських військ на території Угорщини.
З перших сторінок автор зав'язує гострий сюжет, і читач до кінця твору з напруженням стежить за розвитком дії.
Роман має виховне значення. Він докорінно різниться від буржуазних детективів, бо в ньому головний герой захищає не особисті, а державні інтереси.
Уповноважений штабу армії капітан Раковице саме розповідав капітанові Георгіу про свою пригоду в дорозі, коли в дверях з'явився старший унтер-офіцер Попеску.
— Ну, що, привів?
— Ні, пане капітан!
— Чому?
— Цей гад уже помер!
І, знітившись, розповів, як він марно термосив затриманого, а потім зрозумів, що той мертвий.
— Значить, заподіяв собі смерть. От сучий виродок! Ти ж сидів поруч… І не помітив?
— Ні, пане капітан! Правду кажучи, мені не віриться, що це самогубство. От поміркуйте! Щоб покінчити з собою, він мусив був випити отруту. А це неможливо. Я весь час стежив за ним. Навіть у пітьмі помітив би, що він несе щось до рота. Цей тип відразу забився в закуток і закрив очі. За всю дорогу й не поворухнувся.
— Чи не думаєш ти, що він помер від… паралічу серця? — з іронією промовив капітан Георгіу.
Старший унтер-офіцер Попеску, збентежений цим запитанням, відказав:
— Та хто його знає…
— Ні, Георгіу, — заговорив уповноважений штабу армії. — Тут не може бути іншої думки. Ми маємо справу з самогубством. І тільки.
— Авжеж!
— І що ти на це скажеш?
Начальник другого відділу здвигнув плечима:
— Поки що рано робити якісь висновки. Я мушу побачити його на власні очі. Де він зараз?
— У машині. Ми поставили її в такому місці, де солдати вночі не ходять.
— Це добре… Зажди нас внизу. Ми зараз…
Коли обидва капітани залишились самі, начальний другого відділу заходив по кабінету, досить стурбований.
— Дивний, дуже дивний випадок… Якщо припущення про самогубство підтвердиться, то, значить, це був агент гітлерівської розвідки.
— Я майже певен, що він наклав на себе руки.
— Так, але це треба ще перевірити. Візьмемо з собою полковника медичної служби Стетеску. Він краще розбереться в цьому. — І начальник другого відділу потягся рукою до телефону. — Алло! Пан полковник Стетеску?. Маю честь вас привітати. Біля апарата капітан Георгіу, пане полковнику, ви мені потрібні для однієї важливої справи… Так, наказ пана генерала. Коли зможете зайти? Зараз? Чудово! Я чекаю на вас біля КП.
Хвилин через п'ять капітан і молодший лейтенант Параскивеску Октавіан, співробітник другого відділу, вийшли на вулицю.
— Що трапилось, пане Георгіу? — поцікавився явно стурбований полковник медичної служби Стетеску, підходячи до них.
— Пане полковнику, ви мусите оглянути тіло солдата, який помер годину тому, і визначити причину смерті.
Старший унтер-офіцер Попеску йшов попереду і показував дорогу електричним ліхтариком. В провулку офіцер-медик не без іронії сказав:
— На мою думку, дорогий Георгіу, тут не місце оглядати померлого. Давайте відвеземо труп до лазарету. Це зовсім недалеко. Зараз там немає хворих, отже, нам не заважатимуть…
— Тоді везімо його туди, — погодився капітан Георгіу, який вважав, що ця подія й справді мусить залишитися в таємниці. Машина рушила до лазарету.
Полковникові Стетеску не довелось довго міркувати.
— Солдат отруївся, — заявив він впевнено. — І, мабуть, ціаністим калієм. Коли хочете знати точніше, можна зробити розтин.
— Невже отрута? — перепитав Георгіу.
— Без всякого сумніву…
— Але ви зробіть-таки розтин.
Лікар Стетеску поспішив віддати розпорядження. Разом з ним вийшов і старший унтер-офіцер Попеску, зрозумівши, що його присутність тут уже не потрібна.
Як тільки за ними зачинились двері, капітан Георгіу знову підступив до трупа. Якусь мить обдивлявся його з ніг до голови, а тоді, нахилившись, пильно оглянув комір.
— Дивіться, — похапливо мовив він, показуючи пальцем на лацкан, — тут була зашита ампула з отрутою. Йому досить було нахилити голову, взяти цю кульку зубами і роздушити…
— Обшукай його, Параскивеску!
— Немає нічого, пане капітан! — повідомив трохи згодом молодший лейтенант.
— Цього й слід було сподіватися. Агент, наклавши на себе руки, не залишить в кишенях нічого компрометуючого. А зараз, Параскивеску, приведи сюди лейтенанта Тимплару.
Хвилин через п'ятнадцять лейтенант Тимплару стояв перед капітаном Георгіу.
— Ми викликали тебе, Тимплару, щоб ти розповів нам про цього солдата.
Лейтенант придивився до мертвого.
— Я його зовсім не знаю, пане капітан. Вперше бачу.
— Хіба він не з твоєї роти?
— Ні!
Обидва капітани здивовано перезирнулись.
— Але ж твої солдати регулюють рух колон на шляхах?
— Так. І в зв'язку з цим я хочу повідомити вам прикру звістку.
— А що саме?
— Зник один мій солдат на посту, за п'ятнадцять кілометрів від К…